Спокута - Ієн Макьюен
Зате Брайоні допомагала на кожному кроці. Що стосується її, то все збігалося; жахливе теперішнє доповнювало недавнє минуле. Події, свідком яких була вона сама, провіщали нещастя її кузини. Якби ж то Брайоні не була такою наївною, такою дурною. Тепер вона бачила, що вся справа була надто логічною, надто симетричною, аби не узгоджуватися з тим, що вона про неї розказувала. Вона винуватила себе за своє дитяче припущення, що Робі всю свою увагу приділятиме тільки Сесилії. Про що вона думала? Він же, врешті-решт, був маніяком. Йому будь-хто згодиться. І він повинен був напасти на найбільш уразливу — худеньку дівчинку, яка, спотикаючись у темряві в незнайомому місці, хоробро шукає біля храму на острові своїх братів. Як і сама Брайоні хотіла зробити. І те, що його жертвою легко могла стати вона сама, тільки посилювало лють і завзятість Брайоні. І якщо її нещасна кузина не була в змозі сказати правду, то вона зробить це за неї. Я можу. І скажу.
Вже наступного тижня гладенька поверхня цієї переконаності мала свої плямки й тоненькі тріщинки. Щоразу, коли вона думала про них, а бувало це не часто, то з якимось неприємним відчуттям у животі усвідомлювала, що все, що вона знає, ґрунтується не тільки на тому, принаймні не буквально на тому, що вона бачила. Правду їй підказали не тільки очі. Для цього було надто темно. Навіть Лолине обличчя на відстані півметра від неї було всього лиш порожнім овалом, а та постать була в багатьох метрах, та ще й обернена спиною, коли тікала через галявину. Але ж сама постать не була невидимою, а її розміри й манера рухатися були їй знайомі. Очі підтвердили все, що вона знала і що зовсім недавно пережила. Істина полягала в симетрії або, говорячи інакше, основувалась на здоровому глузді. Істина підказувала очам. І коли вона знову і знову говорила: «я бачила його», то саме це вона й мала на увазі й була абсолютно чесною і пристрасною. Але те, що вона мала на увазі, було значно складнішим, ніж те, що всі інші з такою готовністю розуміли, і моменти неспокою приходили до неї тоді, коли вона відчувала, що не може виразити цих нюансів. Вона навіть і не намагалася серйозно це робити. Для цього не було ні можливостей, ні часу, ні дозволу. Протягом кількох днів, ні, навіть годин процес швидко пішов уперед і повністю вийшов з-під її контролю. Її слова викликали якісь страшні сили зі знайомого й мальовничого сусіднього містечка. Виглядало так, ніби ці жахливі сили, ці представники влади у формі лежали у засідці за фасадами гарненьких будинків, чекаючи на нещастя, яке, як вони знали, мало статися. Вони знали своє, знали, чого вони хочуть і як цього домогтися. Її розпитували знову і знову, і коли вона повторювала те, що вже казала, тягар логічності розчавлював її. Те, що вона вже казала, вона має сказати знову. Маленькі відхилення примушували мудрі брови хмуритися, і вона відчувала певне охолодження і брак симпатії. А вона дуже хотіла догодити й швидко засвоїла, що незначні уточнення, які вона могла додати, зашкодять процесові, який вона ж сама і розпочала.
Вона нагадувала майбутню наречену, яка у міру наближення вирішального дня починає відчувати неприємні сумніви, але не сміє висловити їх, бо вже стільки всього було заради неї зроблено. Щастя й благополуччя стількох хороших людей буде поставлене під загрозу. Усе це минучі моменти приватного неспокою, які можна розвіяти, тільки піддавшись радісному збудженню всіх тих, хто оточує її. Так багато хороших людей не можуть помилятися, а сумніви, подібні її сумнівам, будуть, як їй сказали, завжди. Брайоні не хотіла зіпсувати всю процедуру. Після такої її впевненості, після двох чи трьох днів терплячих, доброзичливих розпитувань вона не думала, що їй вистачить хоробрості відмовитися від своїх свідчень. І все ж вона воліла б уточнити — чи поглибити — використане нею слово «бачила». Вона не так бачила, як знала. Тоді б вона могла полишити слідчим вирішувати, чи працюватимуть вони далі разом в ім’я саме такого бачення. Вони ж ставали нетерплячими, коли вона вагалася, і рішуче повертали її до попередніх тверджень. Вона що, нерозумна дівчинка, немов запитували вони, яка збирається марнувати чужий час? І трималися буквального значення слова «бачила». Було встановлено, що світла було цілком достатньо — від зірок, від вуличного освітлення найближчого містечка, яке відбивалося від хмар. Вона або бачила, або не бачила. Нічого іншого бути не може; і хоч вони не говорили цього, але їхня різкість передбачала саме це. І саме в такі моменти, відчуваючи їхню холодність, вона відновлювала в собі свою первинну завзятість і повторювала все ще раз. Я бачила його. Я знаю, що це був він. І тоді приємно було відчувати, як вона підтверджує те, що вони вже й самі знали.
Вона ніколи не зможе втішити себе тим, що на неї чинили тиск чи залякували. Цього не було. Вона сама загнала себе в пастку, увійшла в лабіринт, який сама ж і створила, і була ще надто юною, надто переповненою шанобливим страхом, надто хотіла догодити, аби наполягати на тому, щоб відступитися. Вона не була наділена такою незалежністю характеру, не була достатньо дорослою, щоб мати її. Надто поважна конґреґація згромадилася навкруг її початкових переконливих свідчень і тепер чекала, і вона не могла розчарувати їх біля самого олтаря. Сумніви можна було розвіяти тільки ще глибшим зануренням. Твердо тримаючись того, що вона, як вважала, знає, виганяючи з думок усе зайве, знову й знову повторюючи свої свідчення, Брайоні зуміла не думати про ту шкоду, якої вона — як сама невиразно відчувала — завдає. Коли справу закрили, вирок було оголошено й конґреґація розпалася, саме це безжальне юнацьке забуття, свідоме стирання з пам’яті всього зайвого ще довго захищало її протягом усієї юності.
***
— А я можу. І скажу.
Якийсь час вони сиділи мовчки, і Лолине тремтіння помалу вгамовувалось. Брайоні подумала, що треба відвести кузину додому, але їй не хотілося зараз порушувати цієї близькості між ними — вона обнімала старшу дівчинку за плечі, і та, схоже, горнулася до неї. Далеко за озером вони побачили цяточку світла — хтось на дорозі розмахував смолоскипом, — але ніяк не відреагували на це. Коли Лола нарешті заговорила, голос у
