Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо
Він теж був у такій ситуації, у якій сьогодні перебуваєш ти. Тому ми знаємо, що ти відчуваєш.
Усе її життя аж до цієї хвилини промайнуло перед її очима. Усі ті роки, коли вона шукала й не знаходила, коли стукала в усі двері й жодні перед нею не відчинилися, коли просила й не чула жодного слова у відповідь — тільки байдужість, так ніби її й не існувало на світі. Пригадалися їй усі ті «ні», які вона почула, коли до когось принаймні доходило, що вона все ж таки жива людина й заслуговує бодай на якусь відповідь.
«Мені не можна плакати».
Пригадалися їй усі ті люди, які переконували її, що вона ганяється за недосяжною мрією, і які тепер, якщо все закінчиться для неї добре, скажуть: «Я завжди знав (або знала), що в тебе є талант!» Губи їй затремтіли: здавалося, з її серця тепер вихопилися назовні всі досі приховані там почуття. Але вона рада, що їй вистачило мужності показати себе по-людському слабкою, і це спричинило великі переміни в її душі. Якби Джибсон тепер розкаявся у своєму виборі, вона змогла б повернутися в човні на берег без смутку й жалю: адже в найнапруженішу мить боротьби вона виявила мужність.
Вона залежить від інших. Їй було нелегко засвоїти цю науку, але зрештою вона зрозуміла, що залежить від інших. Вона знала людей, які пишалися своєю емоційною незалежністю, хоч насправді були такими самими слабкими, як і вона, нишком плакали й ніколи ні в кого не просили допомоги. Вони вірили в неписане правило, яке стверджує, що «світ існує для сильних», у ньому «виживають лише найздібніші та найпристосованіші». Якби справді було так, то людські створіння ніколи не існували б, тому що вони належать до істот, які потребують опіки й захисту протягом тривалого періоду. Її батько одного разу сказав, що людина набуває певної спроможності виживати лише на дев’ятому році свого життя, тоді як жирафа стає життєспроможною вже через п’ять годин після свого народження, а бджола стає незалежною вже через п’ять хвилин.
— Про що ти думаєш? — запитує актор-зірка.
— Що мені не треба прикидатися сильною, і це дає мені велику полегкість. Протягом якоїсь частини свого життя я постійно мала проблеми зі стосунками, бо думала, що знаю набагато краще, ніж інші, як мені дістатися туди, куди я прагну. Мої кохані терпіти мене не могли, і я ніяк не могла зрозуміти причину. Але якось під час однієї гастрольної поїздки я підхопила грип, який не дозволяв мені вийти з кімнати, хоч мене і жахала думка, що інша актриса гратиме мою роль. Я нічого не могла їсти, тремтіла в лихоманці, викликали лікаря, й він відіслав мене додому. Я думала, що втратила роботу й повагу своїх колег. Але нічого такого не сталося, мене завалили квітами, і я одержала багато телефонних дзвінків. Усі хотіли знати, як я себе почуваю. Для мене було великою несподіванкою, що ті самі люди, яких я вважала своїми конкурентами, які змагалися зі мною за місце під сценічними прожекторами, тепер турбувалися про мене! Одна з дівчат навіть надіслала мені поштівку зі словами лікаря, що працював в одній із далеких країн:
«Усі ми чули про так звану “сонну хворобу”, що набула поширення в Центральній Африці. Але ми повинні також знати, що існує вельми схожа хвороба, яка вражає не тіло, а душу — і це хвороба дуже небезпечна, бо її іноді буває важко помітити. Тож коли ви помітите найменшу ознаку байдужості або відсутності інтересу у своїх стосунках із ближнім, бийте тривогу! Єдиний спосіб уберегтися від такої хвороби — це усвідомити, що душа страждає і страждає дуже, коли ми примушуємо її ковзати по поверхні. Душа любить красу й глибину».
Слова, слова. Слухаючи Габріелу, актор-зірка пригадує свій улюблений вірш, який він вивчив іще тоді, коли навчався в школі, і рядки якого лякали його все більше, з плином років: «Тобі доведеться відмовитись від усього — тільки я буду твоїм Богом, єдиним і незамінним». Проблема вибору — мабуть найтяжча з людських проблем; і мірою того як актриса розповідала свою історію, він пригадував, як складалося його власне життя.
Перша велика нагода, яка йому випала завдяки його таланту театрального актора. Життя, що змінювалося з години на годину, слава, що зростала з більшою швидкістю, аніж його спроможність пристосуватися до неї, і тому нерідко він приймав запрошення туди, куди йому не слід було йти, й відмовлявся від зустрічей, які могли б дуже допомогти в його кар’єрі. Гроші, хоч і не такі великі, наділяли його впевненістю, що він усе може. Дорогі подарунки, подорожі в невідомий світ, приватні літаки, шикарні ресторани, апартаменти в готелях, що здавалися йому оселями королів і королев, які він уявляв собі в дитинстві. Перші відгуки критики: слова поваги та хвали, які тішили йому душу й серце. Листи надходили з усього світу, і спочатку він навіть намагався відповідати на кожен, призначаючи побачення жінкам, які надсилали свої фото, поки не виявив, що неможливо жити в такому ритмі — а його агент не тільки сказав йому, що цього не слід робити, а й налякав його можливістю потрапити в якусь пастку. Та попри це йому навіть сьогодні було приємно зустрічатися зі своїми фанами, що стежили за кожним кроком, які він робив на шляху своєї кар’єри, відкривали сайти в Інтернеті, присвячені його діяльності, видавали невеличкі газети, в яких розповідали про все, що відбувалося в його житті — точніше кажучи, про все позитивне, — захищали його від будь-яких атак на сторінках великої преси й нестямно заперечували, коли хтось наважувався висловити думку, що у своїй останній ролі він грав не так блискуче, як йому годилося б.
А роки минають. Те, що раніше було для нього чудом або дарунком долі, задля якого
