Алеф. Прозові твори - Хорхе Луїс Борхес
Намагаюся знайти той уривок, який примусив мене засумніватися в точності цього останнього перекладу. Він узятий із повчальної історії Мідного міста, яка в усіх перекладах подається в кінці 566-ї ночі й у частині 578-ї, але доктор Мардрюс (з якої причини, певно, відомо лише його ангелу-охоронцеві) переніс її з ночі 338-ї у 346-ту. Я не в претензії до нього; ця неймовірна реформа вигаданого календаря не мусить вселяти нам страх. Шахразада-Мардрюс розповідає: «Вода струменіла по чотирьох каналах, прокладених у підлозі зали, що вигиналися чарівними звивинами, і русло кожного каналу було забарвлене в особливий колір: першого — в колір рожевого порфіру; другого — в колір топазу; третього — у смарагдовий і четвертого — в бірюзовий; таким чином, вода забарвлювалася в колір русла й, освітлена м’яким світлом, що проникало крізь високі шовкові завіси, відкидала на навколишні предмети та мармурові стіни лагідне віддзеркалення морського краєвиду».
Як зразок візуальної прози в дусі «Портрета Доріана Ґрея» я приймаю (і навіть приймаю з глибокою шанобливістю) цей опис; як «дослівний і повний» переклад пейзажного тексту, який був частиною оповідки, створеної в тринадцятому сторіччі, він, повторюю, вселяє мені глибоку тривогу та недовіру. І причин на це багато. Шахразада без участі Мардрюса описує речі, просто розповідаючи про кожну з них, а не описуючи, як вони взаємодіють між собою, вона не звертає уваги на другорядні подробиці, не помічає, що вода забарвлюється в колір свого русла, і не визначає якість світла, що проникає крізь шовкові штори, і не вибудовує метафор, що натякають на «Салон акварелістів». Іще одна невеличка похибка: «чарівні звивини» — це не по-арабському, це з усією очевидністю звучить по-французькому. Не знаю, чи попередні міркування можуть задовольнити вимогливого читача; мене вони цілком не задовольнили, і я з ледачою цікавістю порівняв із версією Мардрюса три переклади, зроблені німецькою мовою — Вайля, Генінґа{205} та Літмана і два переклади англійською — Лейна та сера Річарда Бертона. Вони допомогли мені з’ясувати, що в оригіналі десять рядків Мардрюса звучать так: «Три потоки вливалися в басейн, викладений із різнокольорового мармуру».
Вставки Мардрюса не однорідні. Іноді вони бувають неймовірно анахронічними — так ніби він раптом переходить до розмови про відступ експедиції Маршана. Наприклад: «Вони заволоділи містом мрії… Хоч куди летів погляд, упираючись в обрії, на які навалилася темрява ночі, він наштовхувався на палаци, на тераси будинків, на тихі сади, що вишикувались уступами на території, де повсюди виблискувала бронза, на канали, освітлені місяцем, що утворювали осяйні кола навкруг масивних темних фундаментів, тоді як далеко у глибині металеве море зберігало у своїх холодних грудях віддзеркалені вогні неба». Або такий фрагмент, наповнений не менш очевидними галіцизмами: «Чудовий барвистий килим, майстерно зітканий із першосортної вовни, показував квіти, які не мали запаху й росли на лузі, позбавленому життєвих соків, і жив штучним життям лісів, де птахи та звірі позастигали нерухомо, схоплені у своїй природній красі та досконалості ліній. (Тут у арабських виданнях читаємо: «Обабіч лежали килими, на яких були зображені птахи та звірі, гаптовані червоним золотом і білим сріблом з очима кольору перлів або рубінів. Хто їх бачив, не переставав дивуватися».)
Мардрюс не перестає дивуватися вбогості східного колориту в казках «Тисячі й однієї ночі». З упертістю, яка гідна Сесіла де Мілля{206}, він щедро частує своїх читачів візирями, поцілунками, пальмами та місяцем у небі. У 570-й ночі він прочитав: «Вони підійшли до колони з чорного каменю, в яку під самі пахви був замурований чоловік. Він мав два величезні крила й чотири руки; дві з них були, як і руки в дітей Адамових, а дві — як лапи в лева, із залізними пазурями. Чуприна на його голові була схожа на кілька кінських хвостів, а очі були в нього як жарини, і він мав на лобі третє око, схоже на око рисі». Він натхненно перекладає: «Якось надвечір караван зупинився перед колоною з чорного каменю; до неї було прикуте дивне створіння, у якого виднілася лише верхня половина тіла, а нижня була закопана в землі. Той бюст стримів із землі, ніби якась страховинна потвора, прикута там могутністю інфернальних сил. Він був чорний, а розмірами не менший за стовбур старої пальми, яка засохла, втративши своє листя. Він мав два величезні чорні крила й чотири руки, дві з яких були схожі на пазуристі лапи лева. Чуприна із жорсткої волосіні стриміла сторч на його голові, наче хвіст дикого віслюка, й моторошно ворушилася на його страхітливому черепі. На дні величезних очних провалин жевріли червоні зіниці, а в лобі, увінчаному бридкими рогами, було просвердлене ще одне око; розплющене й нерухоме, воно яскріло зеленим блиском, як очі тигрів і пантер».
Трохи далі він пише: «Бронза на міських мурах, дорогоцінне каміння, що сяяло на куполах, затишні тераси, канали й море, як і їхні тіні, що всі витяглися на захід, спочивали під ніжним нічним вітерцем і магічним сяйвом круглого місяця». «Магічне» для людини з тринадцятого сторіччя мало бути абсолютно чітким означенням, а не пустопорожнім епітетом в устах галантного доктора… Я думаю, що в арабській мові був би неможливий текст «дослівного й повного» перекладу Мардрюса, і так само був би він неможливий і в латині, й у кастильській мові Міґеля де Сервантеса{207}.
«Тисяча й одна ніч» тримається на двох підвалинах; одна — суто формальна — це римована проза; друга — моральні проповіді. Перша властивість, збережена Бертоном і Літманом, пов’язана з натхненням оповідача: приємні люди, палаци, сади, чудеса, згадки про Божество, призахідне сонце, битви, світанки, початки та завершення казок. Мардрюс, можливо, з почуття милосердя, нехтує всі ці особливості. Друга властивість вимагає двох здібностей: уміння гарно сполучати абстрактні слова і вміння, не соромлячись, удаватися до загальників. І того, й того Мардрюсові бракує. Із того вірша, що його Лейн з такою гідністю переклав: «And іп this palace is the last information respecting lords coliected in the dust» («І в цьому палаці зберігається інформація про володарів, які перетворилися на порох») — наш доктор зумів видобути лише: «Відійшли вони всі! У них вистачило часу тільки на те, щоб спочити в затінку моїх башт». Сповідь ангела «Я в полоні у Влади, замкнений у Сяйві й покараний доти, доки цього хоче Одвічний, якому належать Сила і Слава» для читача «Ночей» у перекладі Мардрюса
