Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Чому б вам, молоді люди, не зайти досередини? Я впевнена, що холодне нічне повітря не піде вам на користь.

— Напевно, нам справді краще повернутися, — погодився Філіп. — Не хочу, аби ви застудилися.

Сказавши ці слова, він із полегшенням зітхнув. Більше він цієї ночі не робитиме жодних спроб. Однак пізніше, залишившись наодинці у своїй кімнаті, хлопець розлютився на себе. Він був справжнім дурнем. Міс Вілкінсон, безсумнівно, чекала, що він її поцілує, інакше не пішла б у садок. Вона завжди каже, що лише французи вміють поводитися з жінками. Філіп читав французькі романи. Якби він був французом, то стиснув би жінку в обіймах і пристрасно зізнався б, що обожнює її, а потім притиснувся губами до її nuque[109]. Кері не знав, чому французи завжди цілують жінок у nuque. Особисто він не знаходив нічого привабливого в потилиці. Звісно, французам значно легше робити такі речі; їм навіть мова допомагає. Філіпові ніколи не вдавалося відкинути думку, що пристрасні слова англійською звучать якось недоладно. Тепер він уже шкодував, що взявся підкорити чесноти міс Вілкінсон; перші два тижні були такими веселими, а тепер його все пригнічує; однак хлопець вирішив не здаватися, він не поважатиме себе, якщо відступиться. Тому Філіп вирішив, що завтра ввечері неодмінно поцілує міс Вілкінсон.

Наступного дня, прокинувшись, Кері побачив, що на вулиці дощить, й одразу ж подумав, що сьогодні ввечері погуляти в садку не вдасться. За сніданком він перебував у піднесеному настрої. Міс Вілкінсон передала через Мері-Енн, що у неї болить голова, і вона залишиться в ліжку. Лише ввечері жінка з блідим обличчям і в гарненькому тюрбані спустилася випити чаю, але до вечері цілком одужала і за столом була дуже привітною. Після молитви гостя повідомила, що одразу ляже спати і поцілувала місіс Кері, а потім повернулася до Філіпа.

— Господи милосердний, — скрикнула вона. — Я мало не поцілувала і вас теж.

— Чому б вам це не зробити? — поцікавився той.

Жінка засміялася і простягнула руку. Цього разу вона помітно стиснула його долоню.

Наступного дня на небі не було жодної хмаринки, а в садку панувала приємна свіжість після дощу. Філіп вирушив на пляж поплавати, а повернувшись, з’їв прекрасний обід. Увечері мали навідатися гості, аби пограти в теніс, і міс Вілкінсон вдягнула свою найкращу сукню. Вона точно знала, як саме носити своє вбрання, і Філіп не міг не помітити, якою елегантною здавалася жінка поруч із дияконовою дружиною і заміжньою донькою лікаря. Вона пришпилила до корсажа дві троянди й сиділа неподалік газону на садовому кріслі, ховаючись під червоною парасолькою; її обличчя в променях сонця було дуже симпатичним. Філіп любив теніс. Він добре подавав і через свою кульгавість тримався біля самої сітки, але попри клишоногість був швидким і рідко пропускав м’яч. Хлопець виграв усі сети й радів. Подали чай, і розпашілий та засапаний Філіп розлігся на землі біля ніг міс Вілкінсон.

— Вам пасує спортивний костюм, — зауважила вона. — Сьогодні у вас чудовий вигляд.

Юнак зашарівся від задоволення.

— Я можу щиро відповісти компліментом на комплімент. Ви виглядаєте просто чарівно.

Жінка всміхнулася і кинула на нього довгий погляд своїх темних очей.

Після вечері Філіп наполіг на прогулянці.

— Хіба ви сьогодні недостатньо рухалися?

— Сьогодні ввечері в садку буде прекрасно. Небо вкрилося зорями.

Він був у піднесеному настрої.

— Знаєте, місіс Кері сварила мене через вас, — повідомила міс Вілкінсон, коли вони минали городчик. — Вона каже, що мені не слід з вами фліртувати.

— А ви зі мною фліртували? Я не помітив.

— Вона просто пожартувала.

— З вашого боку було дуже образливо не поцілувати мене вчора ввечері.

— Якби ви тільки бачили, як глипнув на мене ваш дядько, коли я це сказала!

— То вам завадило тільки це?

— Я віддаю перевагу поцілункам без свідків.

— Зараз свідків немає.

Філіп поклав руку жінці на талію і поцілував її вуста. Вона лише тихенько засміялася і не спробувала відсахнутися. Все вийшло досить природно. Філіп страшенно собою пишався. Він дав собі слово, що зробить це, і дотримав його. Поцілунки були найпростішою на світі справою. Шкода, що він не робив цього раніше. Він знову поцілував міс Вілкінсон.

— Ох, вам не слід цього робити, — сказала вона.

— Чому?

— Тому що мені подобається, — засміялася жінка.

34

Наступного дня, після обіду, вони взяли свої килимки, подушки і книжки до фонтану, але не читали їх. Міс Вілкінсон влаштувалася зручніше й відкрила червону парасолю від сонця. Філіп більше не соромився, але спочатку жінка не дозволяла йому себе поцілувати.

— Я вчора погано поводилася, — сказала вона. — Я навіть спати не могла через почуття провини.

— Дурниці! — вигукнув він. — Я впевнений, що ви спали як мертва.

— Як гадаєте, що сказав би ваш дядько, якби дізнався?

— Він ніяк не зможе дізнатися.

Філіп нахилився до жінки, і його серце мало не вистрибнуло з грудей.

— Чому ви хочете мене поцілувати?

Він знав, що слід відповісти: «Тому що кохаю вас», але не міг змусити себе промовити ці слова.

— А як ви гадаєте? — запитав натомість.

Очі міс Вілкінсон усміхалися, коли вона подивилася на нього і торкнулася його обличчя кінчиками пальців.

— Яка гладенька у вас шкіра, — пробурмотіла жінка.

— Навпаки, давно вже час поголитися, — заперечив він.

Дивно, як важко було вести романтичні бесіди. Філіп виявив, що тиша допомагає краще, ніж слова. Можна було почути те, чого не висловити вголос. Міс Вілкінсон зітхнула.

— Я вам хоч трішечки подобаюся?

— Ще й як.

Коли він знову спробував її поцілувати, жінка не заперечувала. Філіп зобразив значно більшу пристрасть, ніж відчував насправді, і, як йому здалося, непогано впорався з цією роллю.

— Я починаю побоюватися вас, — зізналася міс Вілкінсон.

— Ви підете на прогулянку після вечері, правда? — благально запитав він.

— Ні, якщо не пообіцяєте поводитися як слід.

— Пообіцяю все, що завгодно.

Філіпа охопило полум’я, яке він частково розпалював сам, і за вечерею хлопець був надміру веселим. Міс Вілкінсон кидала на нього знервовані погляди.

— Вам не слід дивитися на мене такими сяючими очима, — сказала вона йому згодом. — Що подумає ваша тітка Луїза?

— Мені байдуже, що вона собі думає.

Міс Вілкінсон тихенько засміялася від задоволення. Щойно вони доїли вечерю, Філіп звернувся до неї:

— Я збираюся випалити цигарку, чи не складете мені компанію?

— Дай міс Вілкінсон спокій, — утрутилася місіс Кері. — Тобі слід пам’ятати, що вона вже не така молода, як ти.

— Ох, я радо вийду на свіже