Таємна троянда - Вільям Батлер Йейтс
— Можливо, ти забув, — сказав він, — чи не все, що читав про Йоахима Флорського, бо навіть дуже начитані тільки й знають про нього, що саме ім’я. Він був абатом у Кортале в XII столітті і найбільше відомий своїм пророцтвом, висловленим у книзі під назвою Expositio in Apocalypsin[138], — що Царство Отця проминуло, Царство Сина минає, Царство Духа ще має настати. Царство Духа має бути цілковитою перемогою Духа, spiritualis intelligentia[139], як він це називав, над мертвою літерою. Він мав багато послідовників серед найревніших францисканців, і їх звинувачували у зберіганні його таємної книги під назвою Liber Inducens in Evangelium Æternum[140]. Знову і знову звинувачували гуртки візіонерів у зберіганні цієї жахливої книги, в якій таїлася свобода Відродження, аж нарешті папа Олександр IV знайшов її і ввергнув у полум’я. У мене тут зберігається найбільший скарб у світі. Я маю список цієї книги, і поглянь, що за великі мистці створили облачення, в яке вона загорнута. Велика частина самої книги оздоблена ілюмінованими мініатюрами у візантійському стилі, що його сьогодні мало хто полюбляє, але мене він зворушує цими своїми високими змарнілими ангелами і святими, які здаються пов’язаними не так з навколишнім світом, як з абстрактним малюнком плавних ліній, що може бути породженням уяви, зануреної у споглядання Вічности. Навіть якщо тобі не подобається таке формальне мистецтво, ти не можеш не бачити, що твір, де стільки золота і тієї пурпурової барви, яка розчиняє в собі золото, мав свого часу велику вартість. Але аж за доби Відродження на цю книгу була витрачена праця, яка зробила її тим безцінним скарбом, яким вона є тепер. Намальовані на дерев’яних палітурках астрологічні алегорії, якщо судити за стилем, належать якомусь ремісникові зі школи Франческо Коссі[141] з Феррари, а от золоті застібки та шарніри, як відомо, — твір Бенвенуто Челліні, котрий також виготовив бронзову скриньку і вирізьбив на ній богів та демонів із заплющеними очима на знак занурення у внутрішнє світло.
Я взяв книгу до рук і став перегортати позолочені різнобарвні сторінки, тримаючи її близько до свічки, щоб роздивитись текстуру паперу.
— Де ти дістав цю дивовижну книгу? — спитав я. — Якщо вона автентична, а при цьому освітленні мені важко про це судити, то ти відкрив один з найкоштовніших скарбів у світі.
— Вона точно автентична, — відповів Агерн. — Коли оригінал був спалений, залишилась одна-єдина копія, яка належала лютністові з Флоренції, а від нього її успадкував його син, і так — від покоління до покоління, аж поки вона перейшла до того лютніста, який був батьком Бенвенуто Челліні, а від Бенвенуто Челліні — до кардинала Феррари, який звільнив його з в’язниці, а від того — до його незаконнонародженого сина, тож від покоління до покоління разом із цією книгою переходила з вуст у вуста й історія її мандрів, аж ось книга опинилась у власності родини Аретіно і зрештою — Джуліо Аретіно, художника і різьбяра по металу, послідовника кабалістичної єресі Піко делла Мірандоли. У Римі ми провели багато ночей у дискусіях на філософські теми, і врешті-решт я завоював настільки повну його довіру, що він показав мені цю книгу, найбільший свій скарб, а бачачи, як високо я її оцінив, і відчуваючи, що сам старіє і викладене в ній учення йому вже не допоможе, він продав її мені за невеликі, як на її високу цінність, гроші.
— А в чому полягає ця доктрина? — спитав я. — Якесь середньовічне товчіння води в ступі про природу Трійці, корисне сьогодні лише остільки, оскільки показує, як багато речей, що колись потрясали світ, стали для нас неважливими?
— Я не спроможний втовкмачити тобі, — відказав він, зітхнувши, — що у вірі немає нічого неважливого, але навіть ти вúзнаєш, що ця книга проникає аж у саме серце. Бачиш ці скрижалі, на яких були написані латиною заповіді?
Я поглянув у дальній кінець приміщення, навпроти вівтаря, і побачив, що дві мармурові плити зникли, а замість них стояли дві великі плити зі слонової кості без написів і нагадували великі копії маленьких дощечок, які ми кладемо на письмовий стіл.
— Ця доктрина відкинула заповіді Отця, — вів далі Агерн, — і замінила заповіді Сина на заповіді Святого Духа. Перша книга зветься Fractura Tabularum[142]. У першому розділі згадано імена великих мистців, які творили собі кумирів і всякі подоби, поклонялися їм і служили, у другому ж — імена великих мудреців, які згадували ім’я Господа Бога даремно, а довгий третій розділ, оздоблений зображеннями святих ликів та крил на берегах, восхваляє порушників заповіді про день сьомий і марнотратників шістьох днів, які все ж прожили пристойне і приємне життя. У наступних двох розділах розповідається про чоловіків та жінок, які лаяли своїх батьків, пам’ятаючи, що їхній бог — старший за батьківського бога, а в тому розділі, який має за емблему меч Михаїла, схвально оцінено царів, які потай вчинили вбивство і таким чином здобули для свого народу мир, що був amore somnoque gravata et vestibus versicoloribus — сповнений любов’ю, і сном, і різнобарвними шатами, у тому ж розділі, в кінці якого намальована бліда зірка, подано життєписи шляхетних юнаків, які любили чужих дружин і залишили по собі
