💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

Читаємо онлайн Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик
На пропозицію монголів здатися вони відповіли відмовою, через що були заживо засипані величезним камінням. Тільки зовсім недавно теперішній ігумен монастиря Григорій дозволив потривожити тіла захисників і належно поховати на місцевому кладовищі. Знав Тугар і те, що серед тих, кого поховали, не було де Пардо. Він і досі лежав там, де його поклали його товариші.

«У другому ряду третя ніша, якщо рахувати від Єрусалима», — згадав Тугар слова Едуарда Бомона. Значить, рахувати треба з півдня. Він уже навіть знав, де знаходиться це місце, але жодного разу не вдавалося навіть наблизитися до монастиря. Монахи — якийсь десяток, не більше — жили своїм відрізаним від містян життям і неохоче підпускали до себе чужинців. Лише воєвода Славомир іноді зустрічався з ігуменом, і то лише тоді, коли Григорій спускався донизу. А Тугар ламав голову над тим, як виконати завдання Великого магістра. Хоч він і пам’ятав, що не обмежений у часі, все ж вирішив не відтягувати і виконати завдання, як тільки трапиться нагода.

Що ближче до міста, відчувалася якась напруженість.

— Ми щось пропустили? — пробурмотів Тугар, уважно вглядаючись у місто.

Інші також помітили у місті якесь нездорове пожвавлення. Тугар навіть підвівся на стременах, чи бува не напали на Бакоту ординці, поки вони вартували десь в іншому місті, але це напевне був не напад.

— Може, якісь гості? — висловив припущення воїн зліва.

Його звали Ярославом, був він зі Львова і перебував у Бакоті вже більше року.

— Пам’ятається, минулої осені, десь приблизно у такий же час приїхав Світозар, — сказав він. — Може, зараз також...

— Або знову прибуло поповнення!

— Скоро дізнаємося, — впевнено мовив Тугар і пришпорив коня.

У місто в’їхали швидко. Ніяких новачків на вулицях не видно, і варта заспішила у дитинець, вірніше туди, де до навали Бурундая стояв дитинець.

На запитання Неждана, як вартувалося, Тугар відповів філософськи:

— Вже й не знаю, що сказати. Якщо хтось пробрався повз нас у місто, значить, не дуже вдало.

Тугар з відразою зняв з плечей мокрий плащ, став розв’язувати ремені захисного обладунку. Неждан поспішив його заспокоїти.

— До Бакоти прибув Світозар, — повідомив брат. — Те, що він проїхав повз вашу сторожу, — не ваша провина. Світозар свого часу був тут воєводою і знає всі підходи до міста, зокрема й таємні ходи. Розповідати іншим він не хоче. Але я не про це. Відпочивай! Здається, нас чекають певні події.

— Які події? — не зрозумів Тугар.

— Значні. Відпочивай!

Тугар сподівався, що наступного ранку Світозар захоче подивитися на своє військо, але яким же було його здивування, коли той же Неждан повідомив, що Світозара у Бакоті вже немає. На запитання, де він є і що тут взагалі, в біса, відбувається, Неждан лише відповів:

— Всьому свій час!

Але Тугар чекати не хотів, розуміючи всі наслідки. Можливо, станеться так, що їх знову заберуть у якесь Богом забуте Лукове подалі від мети перебування тут, у Бакоті.

«У другому ряду третя ніша, якщо рахувати від Єрусалима...» Легко сказати! Здавалося, легше пробратися у сарацинський Єрусалим, аніж подолати якихось півтори сотні ліктів Білої гори.

Але підходи до цього поки що нерозв’язуваного завдання довелося відкласти на непевний час. Наприкінці вересня Світозар знову несподівано з’явився у Бакоті, чим зовсім заплутав Тугара і не лише його. Воєвода знову зачинився у палаці Славомира. Про що розмовляли теперішній і колишній воєводи — залишилося в таємниці, але Світозар невдовзі відбув у Тустань, для чогось забравши з собою й Неждана. Володислав знову став соцьким, а Тугар залишився у невіданні, навіщо Світозару, а отже і Леву, потрібен його брат. Прощаючись, Неждан шепнув, що ще до зими вони побачаться і щоб він, Тугар, нічого не робив з того, заради чого прибув сюди.

З цим Неждан і поїхав. А Бакота залишилася у чеканні чогось невідомого.

А ще через місяць вартові повідомили воєводу Славомира, що із заходу до міста наближається чималенька дружина. Той негайно вислав їм назустріч невеликий загін, командувати яким поставив Тугара. З двадцятьма ратниками він поскакав полем вздовж Дністра. Яким же було здивування Тугара (і не лише його), коли на чолі дружини він побачив Лева Даниловича, а по праву руку від князя упізнав брата!

— Вітаю, князю! — сказав Тугар, приклавши руку до грудей. — Воєвода Славомир велів зустріти тебе.

— Що ж, славний воїне, показуй дорогу! — відповів Лев. — Хоч колись я й бував тут, за цей час багато води спливло Дністром.

Тугар примостився біля Неждана. Брати щиро обнялися. Побачивши це, Лев усміхнувся.

— Тож все-таки ти знайшов свого брата! — сказав він.

— Так, князю! Я вдячний тобі!

— Що ж, закінчимо з цим! — проказав Лев і першим пустився конем наперед.

Дружина рушила за ним.

— Що тут відбувається? — тихо запитав Тугар брата.

— Потім! — так само тихо відповів Неждан.

Тугар зрозумів, що нічого нового він від брата не дізнається, — той не хоче говорити чи не знає. Не настільки Неждан близький до князівського оточення, щоб знати причину появи того на південних землях Русі.

Відгуки про книгу Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: