Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

була забарвлена відтінком запитання, а тому відразу привела за собою іншу: Але ж я можу відвезти його в Назарет, і ця думка здалася йому цілком очевидною й примусила його повірити в те, що саме з такою метою він сюди й прийшов: знайти Ананію живим і привезти його в Назарет мертвим. Хлопець попросив води. Йосип підніс йому до губів глиняний ківшик. Як ти себе почуваєш, запитав він. Трохи краще. Принаймні схоже, що лихоманка тебе відпустила. Спробую підвестися на ноги, сказав хлопець. Обережно, застеріг Йосип, підтримуючи його, й несподівано подумав, що для Ананії він уже не зможе зробити більше, як поховати його в Назареті, але цьому хлопчикові, хоч би звідки той був, він іще може врятувати життя, вивезти його з цього місця, де на нього чатує неминуча смерть, замінити, так би мовити, одного сусіда іншим. Він уже не відчував жалю до Ананії, це лише порожнє тіло, і щоразу, коли Йосип дивився на сусіда, він бачив, як його душа відлітає все далі й далі від нього. Хлопець відчував: з ним може статися щось дуже добре, очі йому заблищали, але він не встиг нічого запитати, бо Йосип уже вийшов, щоб узяти віслюка й завести його досередини, нехай буде благословен Господь, який підказує людям такі чудові думки. Але віслюка там, де він його прив’язав, уже не було. Від нього залишився тільки обривок мотузки, злодій не став гаяти час на те, щоб її розв’язати, гострий ніж зробив цю роботу значно швидше.

Сили покинули Йосипа, коли він побачив таке нещастя. Немов бичок, оглушений обухом для жертвоприношення у Храмі, він упав навколішки, затулив обличчя долонями, й з очей йому бризнули сльози, усі ті гарячі сльози, які він збирав протягом дванадцятьох років у чеканні того дня, коли здобуде собі прощення або муситиме прийняти неминучу і справедливу кару. Бог не прощає гріхів, скоєних за Його безпосереднім наказом. Йосип не повернувся до складу, він зрозумів, що відтепер уже ніколи не зможе зрозуміти ані смислу власної поведінки, ані смислу того, що відбувається у світі, сходило сонце, й навіщо, о Господи, Ти всіяв небо тисячами білих хмаринок, розкидавши їх на всі боки, наче камені в пустелі? Побачивши, як він утирає сльози полою туніки, хтось міг подумати, що в нього помер якийсь родич серед тих, хто лежав у приміщенні складу, насправді ж Йосип щойно виплакав останні сльози свого буття. Коли, проблукавши близько години вулицями міста в останній надії знайти украденого віслюка, він уже зібрався повернутися в Назарет, його схопили римські легіонери, що оточили Сефорис. Вони запитали його, хто він такий. Я Йосип, син Ілії. Звідки ти прийшов? З Назарета. А куди йдеш? До Назарета. А що ти робив сьогодні в Сефорисі? Мені сказали, що тут мій сусід. А хто він, твій сусід? Ананія. І ти його знайшов? Так. А де ти його знайшов. У приміщенні складу разом з іншими. Якими іншими? Пораненими. А де цей склад? Он там. Його відвели на майдан, де вже сиділо дванадцять-п’ятнадцять чоловіків, серед них були й люди з відкритими ранами, і сказали: Сідай з ними. Йосип, побачивши, що всі ті люди були повстанцями, запротестував: Я тесля й чоловік мирний, і один із тих, котрі сиділи, сказав: Ми не знаємо цього чоловіка, але начальник сторожі, яка вартувала полонених, нічого не захотів слухати і штовхнув Йосипа так, що той упав до всіх інших, сказавши: Звідси тобі лише одна дорога — на хрест. У першу мить від падіння й почутого вироку Йосип був такий ошелешений, що не спромігся на жодну думку. Потім, коли знайшов у собі сили опанувати себе, то раптом відчув, як на нього напливає глибокий спокій, так ніби все, що з ним сталося, було лише поганим сном, з якого він неодмінно прокинеться, а тому йому нема чого зважати на погрози, бо вони без сліду зникнуть, як тільки він розплющить очі. А тоді йому раптом пригадалося, що коли йому снилася дорога на Віфлеєм, то він теж був переконаний, що прокинеться, і тоді він зненацька затремтів усім тілом, бо зрозумів нарешті, яка доля його чекає: Я помру й помру без провини. Він почув, як хтось поклав йому на плече руку, то був сусід: Коли сюди прийде командир когорти, ми скажемо йому, що ти не маєш до нас ніякого стосунку, й він відпустить тебе. А що буде з вами? Римляни розпинають на хресті всіх, кого беруть у полон, можна не сумніватися, що й тепер буде так само. Спаси вас, Боже. Бог спасає душі, а не тіла. Привели ще кількох чоловіків, спочатку двох, потім трьох, а потім пригнали цілий гурт чоловік у двадцять. Навкруг майдану почали збиратися жителі Сефориса, жінки й діти, серед яких було й кілька чоловіків, чувся тривожний гомін, але вони не могли піти звідти, поки римляни їм не дозволять, їм і без того дуже пощастило, адже римляни не запідозрили їх у тому, що вони допомагають або співчувають повстанцям. Через якийсь час привели ще одного чоловіка, легіонери, які його привели, сказали: «Усе, більш нікого нема», і начальник варти віддав наказ: Усім устати! Полонені подумали, що зараз прийде командир когорти, і той, хто сидів поруч із Йосипом, сказав: Приготуйся, тобто він хотів сказати: Приготуйся, зараз ти будеш вільний, так ніби до свободи треба готуватися, але якщо там хтось і прийшов, він не був командиром когорти, і взагалі невідомо, ким він був, бо начальник сторожі негайно дав якусь команду своїм солдатам латинською мовою, тут варто зазначити, що римські легіонери й не розмовляли якоюсь іншою мовою, крім латини, не можуть же сини Вовчиці принизити себе до вивчення варварських мов, для спілкування з варварами існують тлумачі, а в цьому випадку не треба було й тлумачів, адже розмова відбувалася між військовими, тож легіонери швидко оточили полонених, пролунала команда: Кроком руш! — і процесія, попереду полонені, за ними жителі Сефориса, рушила в напрямку околиці міста. Коли Йосип зрозумів, що його ведуть на страту і йому немає навіть у кого попросити пощади, він підніс руки вгору й заволав розпачливим голосом: Порятуй мене, Господи, я не такий, як вони, порятуй мене, я невинний, але солдат із охорони так стусонув його ратищем списа під ребра, що він мало не впав. Отже, йому кінець. У розпачі він зненавидів Ананію, адже з його вини він має померти, але це почуття, обпаливши йому все всередині,