Лазарит - Симона Вілар
– Годі! – відсахнулася Беренгарія. – Я не хочу цього чути.
«Так я і думала, – Іванна схилилася на саф’янове узголів’я канапи. – Монастирські безскоромниці таки вбили в голову цій дівчинці, що все, дотичне до плотських утіх, – гріховне. Бідний Річард! Він воїн, а муситиме панькатися з цією напівдитиною, вихованою черницями».
Утім Іванна, наче й не почувши вигуку принцеси, й далі розповідала про небіжчика-чоловіка, незважаючи на знічену та зашарілу Беренгарію.
– Із Вільгельмом мені добре велося, мене ніжили й пестили. І я дуже шанувала свого чоловіка. А те, що в нього були наложниці, як в усіх східних владик… Скажіть, любонько, де у світі чоловіки поводяться інакше?
– Але ж Річард… він зовсім не такий, – прошелестіла Беренгарія, ще нижче схиляючись над п’яльцями. – Королева Елеонора стверджувала, що його синові чужа свавільна чоловіча природа, він істинний лицар і християнин.
– Так воно і є. Вам пощастило, Беренгаріє…
– Я знаю, – задоволено усміхнулась принцеса. – Мені дістався найкращий чоловік, такий, якому можна сміливо довірити себе і свою честь. Інакше я нізащо не відмовилася б бути Христовою нареченою!
Так само шаріючись, Беренгарія розповіла, які жахливі звички були при дворі її батька, де під машкарою ґречності крилася звичайна брудна розпуста. Її батько та брат це заохочували, а мати, кастильська принцеса Санча, змушена була терпіти й мовчки коритися чоловікові.
Іванна випросталася.
– Отже, люба, ви розумієте, чому я відкинула Філіпові залицяння. Чутки про нього й мого брата Джеффрі… Ви розумієте, про що я? Ні? Але це не суттєво. Гірше те, що Філіп хитрий, безпринципний і немилосердний. Дехто називає його Ангелом, але хай боронить нас Пречиста Діва від таких ангелів! Коли він визнав для себе шлюб з юною Ізабеллою де Ено невигідним, то спробував розлучитися, закинувши, що вона не може подарувати йому спадкоємця. Але ж Ізабеллі тільки чотирнадцять! Нещасна дівчинка мусила одягнутися в руб’я, босоніж пішла від церкви до церкви, з міста в місто, благаючи Господа і простий люд заступитися за неї перед чоловіком. Це справило таке враження, що короля примусили повернути дружину. Через три роки вона народила йому спадкоємця – Людовіка, а ще через два роки віддала Богові душу під час пологів, народивши двох мертвих близнюків. І що ж Філіп? Він і хвилини не тужив за бідною Ізабеллою, хоча й намагався відкласти свою участь у поході – начебто через жалобу. Але навіть його піддані вбачають у смерті юної королеви знак Божий – Господь гнівається на Філіпа через те, що той не поспішає у Святу землю. Зрештою, всі намагання Капетінга відтермінувати похід обернулися проти нього самого. А яка насправді його скорбота, побачили всі, коли він, іще не скинувши жалобного вбрання по дружині, захопився у Везлі розкішною Джоанною де Шампер. О, нехай він хоч тричі був би королем Франції, я б нікому не побажала звернути на себе його увагу!
– А що сталося із Джоанною де Шампер?
Іванна мовчала. Чи варто про таке говорити з делікатною Беренгарією? Проте, чому б не розважитися, поки на морі штиль, а вони обидві нудять світом?
Почала вона здалеку. З кузиною Джоанною з роду де Шампер вони разом виховувалися при дворі Елеонори Аквітанської в Пуату і навіть дружили, попри те, що Джоанна на чотири роки молодша. Вона була цікавою та обдарованою дитиною, Іванна завжди залюбки з нею бавилася, вони разом музикували й улаштовували дрібні капості. Джоанну виховували в дусі цього куртуазного двору, де дами ледь не з материнським молоком отримували хист привертати до себе увагу. Значно пізніше, коли вже заміжня Джоанна вирушила з чоловіком на прощу, дорогою вони зупинилися в місті Везле. Згідно з планом походу, у цьому місті мали об’єднатися армії королів-хрестоносців. Там було занадто багато лицарів і замало дам, тому Джоанна стала прикрасою похідного двору Річарда. Особливо захоплювався кузиною англійського короля Філіп Французький, а Джоанна відповідала йому ґречною грайливістю.
Такі забавки, звісно, піднесені й чарівливі, але, коли Філіп привселюдно заявив, що Джоанна поступилася його пристрасному тиску, їхні стосунки всі почали сприймати зовсім інакше. Це загрожувало скандалом, і Річард поквапився затерти ту історію, відрядивши Джоанну та її чоловіка з особливою місією в Угорщину. А заодно натякнув Філіпу, що викличе того на поєдинок, якщо він не припинить зводити наклепи на його родичку. Закінчилося все тим, що Філіп більше ніде й ніколи не згадував леді Джоанну. Щойно ж зустрівся з нею, Іванною Сицилійською, почав поводитися точнісінько так, як колись з її кузиною. Невже після цього Півонія могла заохочувати його залицяння?
– Я думаю, король Філіп не наважився б вас образити, як образив даму де Шампер, – сказала Беренгарія, всиляючи тонку золоту нитку у вушко голки. – Він вочевидь мав інші наміри. Адже ви не просто родичка Плантагенетів – ви член могутнього роду! І у вас величезний посаг, не кажучи вже про те, що ви дочка, сестра і вдова королів.
Іванна рвучко підвелася, зробивши сповнений презирства жест. Край її вбрання мало не зачепив низько опущене обличчя майбутньої невістки.
– Милий Боже, Беренгаріє, чому ви не враховуєте бодай того, що жадібний і підлий Капетінг міг мені просто не сподобатися? Адже я вам казала, що вже раз виходила заміж в інтересах дому Плантагенетів. З мене досить. Щодо мого начебто величезного посагу і «вдовиної долі», то я віддала їх на потреби хрестового походу.
– Як це шляхетно! – захоплено вигукнула Беренгарія. – Самим лише цим вчинком можна заслужити царство небесне!
Вона побожно склала на грудях руки, але збуджена спогадами Іванна не дала принцесі поринути в молитву.
– А чи знаєте, що я вимагала в Річарда за цю допомогу? – виклично запитала жінка, і очі її потемнішали, мов штормове море. – Я віддала йому все, але за умови, що мене більше ніколи не змусять узяти шлюб задля інтересів держави. Я вийду заміж, коли захочу, і за того, кого оберу сама. І Річард мені заприсягнувся! Я купила в нього свою свободу!
Беренгарія дивилася на Іванну із щирим здивуванням, уражена її сміливістю. Півонія
