Помилка - Світлана Талан
– Мій одяг повинен приносити задоволення мені, а не іншим, – сказала вона невпевнено.
– З’їж персик, – сказав Захар, сівши поруч із нею.
Вероніка відкусила персик. Він був солодким і прохолодним. Скільки разів, проходячи по базару крізь стрій із викладених гіркою всіляких фруктів, вона замірялася купити персики, але так і не зважилася – було шкода витрачати гроші. Вона з таким задоволенням їла, що не звернула уваги на те, що Захар присунувся до неї ближче й поклав руку на плече.
– Смачно? – запитав він.
– Дуже! – кивнула Вероніка. Вона доїла, і в руках залишилася кісточка. Вероніка подивилася на Захара, не знаючи, куди її треба покласти: на стіл чи у вазу. Захар зупинив свій погляд на маленькій крапельці соку. Він дивився, неспроможний відірвати погляд від бурштинової крапельки на яскравих без помади губах. Захар пригорнув Вероніку до себе і, ледь торкнувшись, зняв губами завмерлу крапельку. Її губи були солодкі і м’які. Він чув, як здригнулося чи то з переляку, чи від збудження її тіло. Йому захотілося притиснути Вероніку до себе й не відпускати. Не давши їй отямитися, Захар почав пристрасно цілувати губи, обличчя, шию…
Від його дотиків Вероніку миттєво накрила тепла хвиля. Спочатку вона ще усвідомлювала, що потрібно відштовхнути Захара, але спокуса відчути ще хоч раз те, чого ніколи не було з чоловіком, затьмарила тверезий розум. Він пристрасно покривав її поцілунками, а їй було соромно, але так приємно. Вона прикрила очі і всім тілом потягнулася до нього, забувши про пристойність. Її охопила хвиля ніжності й пристрасного бажання злитися в одне ціле. Вероніка відкинула геть свою стриманість, віддавшись бажанню знову відчути себе жінкою…
Захар зупинив автомобіль біля того самого скверика, де забрав Вероніку.
– Коли ми зможемо побачитися знову? – запитав він.
– Ніколи, – відповіла вона тихо. Почуття провини за свій вчинок знову охопило Вероніку. Тільки тепер вона усвідомила, що зробила помилку, піддавшись спокусі. – Я не хочу більше тебе бачити, – сказала вона, не дивлячись на Захара. – Прошу тебе, не дзвони мені.
– Я не можу обіцяти те, чого не зроблю.
– Це моє прохання.
– Я можу зробити не все, але багато чого. Пообіцяти не телефонувати тобі? Не можу. Пробач.
– Я не буду з тобою бачитися й відповідати на твої дзвінки, – сказала Вероніка й вийшла з машини, голосно грюкнувши дверцятами.
Вона йшла, не озираючись. Почуття провини так на неї навалилося, що здавалося, усі навколо знають, чим вона нещодавно займалася. Їй хотілося одного: прийти додому раніше за чоловіка та прийняти душ, повністю змивши із себе запах коханця.
Проклинаючи себе за хвилинну слабкість, Вероніка минула скверик і на розі будинку побачила натовп людей. Там грала музика, а вхідні двері на першому поверсі оточували різнокольорові повітряні кульки. Дівчина у фірмовому одязі закликала відвідати відкриття нового магазину й придбати товари зі знижками та за акційною ціною.
– Тільки сьогодні ви можете купити два товари за ціною одного! – дзвінко, голосом зразкової піонерки викрикувала дівчина. – І це ще не все! Другий товар по чеку ви зможете придбати зі знижкою п’ятдесят відсотків! Ми відкрилися! – проголосила вона урочисто й відчинила перед покупцями двері.
Вероніка згадала, що через два тижні буде день народження Назара. Щороку вони з чоловіком дарували одне одному що-небудь потрібне з парфумерії. Найчастіше вона купувала «Аrko» для й після гоління. Недорого, і Назара це влаштовувало.
Вероніка попрямувала відразу в чоловічій відділ.
«Цікаво виходить, – подумала вона, розглядаючи полички з красиво та зі смаком виставленою продукцією, – у чоловічому відділі одні жінки. Невже немає самостійних чоловіків?»
Мимоволі згадався запах Захара. Він вирізнявся і тоді, і зараз добрим смаком і акуратністю. Від нього пахло так приємно, що паморочилося в голові. І навіть запах сигарет не був таким нестерпним, як від…
– Вам допомогти? – Перед нею виникла продавчиня.
Дівчина пропонувала всілякі приладдя для й після гоління, але Вероніка відразу визначилася. Вона купила два флакони туалетної води «Isana men».
– Прекрасний вибір! – вигукнула продавчиня. – Можете взяти два види з неперевершеними запахами! Є «Blaсk energy» і «Blue steel». Що бажаєте?
– І те, і інше, – відповіла Вероніка і за півціни купила ще станок для гоління. Вона поспіхом вийшла, позбувшись настирливої продавчині. Іншим разом Вероніка ніколи б не дозволила таку розкіш, але зараз, немов бажаючи спокутувати свою провину перед чоловіком, вона не думала про витрачені гроші. Нехай Назар розглядає подарунок і не дивиться на неї хоча б доти, доки вона не вийде з душу.
У Вероніки підкошувалися коліна, коли вона піднімалася сходами. На її нещастя, Назар був уже вдома. Вона простягнула йому пакет із подарунками, не забувши сказати:
– Це тобі на день народження. Вибач, що купила заздалегідь, так уже вийшло.
Вона прошмигнула у ванну, зачинила за собою двері й тільки тоді помітила, що забула залишити сумочку й ключі в коридорі.
Цілий вечір Назар ходив із загадковим виразом обличчя. Вероніка була майже впевнена, що він знає про її зраду. Було страшно й соромно настільки, що вона перебувала на межі нервового зриву. Муркотіння під ніс якоїсь невизначеної пісеньки чоловіком, його пильні погляди, що свердлили її, постукування кісточками пальців по столу – усе це до вечора перетворилося для Вероніки на справжні тортури. У неї розболілася голова, і вона пішла спати раніше, ніж зазвичай.
– Ти так виглядаєш сьогодні… – двозначно сказав їй Назар.
– Як? – У Вероніки завмерло серце.
– Немов ти щось накоїла.
– У мене просто болить голова.
– А ти сьогодні… – сказав Назар і зробив паузу. Вероніка відчула, як каруселлю закрутилося під нею ліжко. – Писала в зошиті? – запитав він.
– Звичайно, – видихнула вона.
– І що ж? Можеш прочитати?
– «Найбільша образа, яку можна заподіяти чесній людині, – це запідозрити її в нечесності», Вільям Шекспір, – сказала вона, немов шукаючи собі слова виправдання.
– Ти дуже нервова, – сказав Назар, – тобі треба розслабитися. Микити немає вдома…
– Ні! – нестримано й майже істерично вигукнула Вероніка. – У мене критичні дні!
– Це чому ж? Наскільки я знаю…
– Якщо ти все знаєш, то повісь над нашим ліжком графік моїх критичних днів, і свій не забудь!
Назар був настільки ошелешений сміливістю й нахабством дружини, що застиг на місці з розкритим ротом. Давно вона не подавала голос протесту, так давно, що він уже відвик.
– Так, саме свій графік виконання подружніх обов’язків. А то, не дай то Боже, зіб’єшся з графіку.
– І це говорить моя дружина? Хамка! А ще називається інтелігенцією! – шипів він. – Недарма кажуть, що дівчина може
