Білі зуби - Зеді Сміт
7. Перебування в Янабаті чи Хадсі, чи Ніфасі до Адхану для молільників Фадху.
8. Клізма з використанням рідин.
9. Блювання.
— Аліме, — перелякано запитав Самад, — а коли чоловік не постить?
Старий мудрець спохмурнів:
— Колись про це спитали Ібн Умара, і він відповів: «Це просто потирання чоловічого члена, аж поки з нього вийде вода. Просто масування нерва».
Самад зібрав уже свою мужність, але алім продовжував:
— Однак в інших записах він відповів так: «Заборонено мати статевий акт із самим собою».
— А котрі записи правильні? Халал чи хараам? Дехто говорить, — ледь наважився сказати Самад, — для чистих душею все чисте. Якщо хтось вірний і твердий у своїй вірі, якщо не чинить нікому зла, ні образи…
Проте алім лиш засміявся:
— Ми знаємо, хто таке говорить. Хай змилується Аллах над англіканами. Самаде, коли чоловічий член ерегований, дві третини твого розуму не працює, — сказав алім, хитаючи головою. — І третина твоєї релігії теж. Є гадіт Пророка Мухаммеда — благословенне його ім’я — і в ньому мовиться: «О, Аллах, шукаю рятунку в тобі від спокус слуху свого, і зору свого, і язика свого, і серця свого, і таємних моїх частин».
— Але ж відомо… відомо, що якщо чоловік чистий душею, тоді…
— Покажи мені чистого чоловіка, Самаде! Покажи мені чистий вчинок! О, Самаде Мія… моя тобі порада — тримайся подалі від своєї правої руки.
Звісно, Самад, інакше не був би він Самадом, застосував найкращу частину власного західного прагматизму, і, прийшовши додому, жваво попрацював своєю робочою лівою, повторюючи «Для чистих душею все чисте. Для чистих душею все чисте», аж поки досяг оргазму — липкого, сумного, депресивного. І цей ритуал тривав п’ять років у маленькій спальні нагорі, де він спав сам (щоб не будити Алсану) по тому, як приплітався додому з ресторану о третій ранку — кожного Божого ранку — тихо, таємно; бо це його, вірте чи не вірте, мучило — це таємне посмикування, вичавлювання, розляпування, страх, що він нечистий, що те, що він робить — нечисте, що він ніколи вже не буде чистим, і його Бог завжди посилав йому знаки, маленькі попередження, маленькі прокляття: інфекція уретри (1976), сон про кастрацію (1978), брудне простирадло із засохлою кірочкою, яке потрапило на очі розгубленій тітці Алсани (1979), — аж до переломного 1980 року, коли Аллах проревів просто в його вухо, як море, що шумить у мушлі, і настав час, щоб владнати врешті цю справу.
2. Щиріше не скажеш.
А справа була така: 1 січня 1980 року, наче новорічні дієтники, які відмовляються від сиру за умови, що вони можуть їсти шоколад, Самад відмовився від мастурбації заради випивки. Це була бізнесова угода, яку він уклав з Богом: Самад був частиною однієї сторони, а Бог — його бездіяльним партнером. Відтоді Самад насолоджувався відносним миром у душі і численними «Гіннесами» з Арчібальдом у барі; він навіть виробив звичку допивати склянку, дивлячись у небо, як християни, думаючи: загалом я непоганий чоловік. Я не дрочу ковбаску. Лишіть мене в спокої. Я заслужив чарочку. Щиріше не скажеш…
Але, звісно, Самадова релігія не надавалася для компромісів, пактів, угод і слабощів, і щиріше не скажеш. Він грав не за ту команду, якщо він бажав співчуття і поступок, якщо прагнув ліберальної екзегези, якщо хотів, щоб йому дали спокій. Його Бог зовсім не був схожий на чарівного білобородого стариганчика англікан, методистів і католиків. Його Бог не займався тим, що видавав людям поблажки. У той момент, коли Самад накинув оком на милу рудоволосу вчительку музики Поппі Барт-Джонс, того липня 1984-го він уже знав це напевне. Він знав, що його Бог мститься, все — гру закінчено, контракт було розірвано, і святої умови, врешті, ніколи не існувало; спокусу було кинуто на його шлях навмисно і загрозливо. Коротше — п’єса була зіграна.
Мастурбація знову здолала Самада. Ті два місяці, що він де-не-де бачив милу рудоволосу вчительку музики, були найбільш липкими, смердючими, найбільш сповненими провини днями в Самадовому житті. Де б він не був і що б не робив, його не полишало дивне синестетичне відчуття жінки: він бачив рудизну її волосся в мечеті, вдихав запах її дотику в метро, тішився її посмішкою, поки йшов сам-один на роботу; а це, в свою чергу, змушувало його відвідувати всі громадські туалети в Лондоні і мастурбувати так, що навіть для шетланського шмаркача це було б уже занадто. Єдиною втіхою було те, що він, наче Рузвельт, уклав Великий договір: і він мав перемогти — ціною голодування. Самад задумав якось очистити себе від форм і запахів Поппі Барт-Джонс, від гріху істімни, і хоча це не був сезон посту і на дворі стояли найдовші дні року, між сходом і заходом сонця жодна крихта і жодна крапля не бувала в роті Самада, не було там, завдяки маленькій срібній плювальниці, навіть його власної слини. А позаяк з одного кінця не надходило їжі, те, що виходило з кінця іншого, було таким мізерним, тонким і прозорим, що Самад майже переконав себе, що його гріх маліє, що одного чудового дня він зможе масувати Одноокого Джека так сильно, як тільки захоче, і з нього нічого не з’явиться на білий світ.
Та незважаючи на виснажливий голод — духовний, фізичний, сексуальний, — Самад усе ж мусив працювати свої дванадцять годин у ресторані. Щиро кажучи, його ресторан став єдиним місцем, де він ще міг якось перебувати. Він не міг дивитися на власну сім’ю і не міг ходити до «О’Коннела», бо не хотів тішити Арчі своїм жалюгідним виглядом. До середини серпня він збільшив свій робочий день до чотирнадцяти годин; щось у самому ритуалі — підібрати кошичок рожевих серветок і йти за Шівиним візочком штучних гвоздик, поправляти виделки
