В.І.Н. (Вибору іншого немає) - Валентин Терлецький
«Гаразд, тільки спочатку все-таки вип’ємо!», — Лоло, не чекаючи Шульца, влив у горло свою порцію горілки і занюхав окрайцем хліба. Голосно гикнувши, він подивився на співрозмовника каламутним поглядом.
Шульц, відставивши свою повну склянку, майже силоміць відтягнув Лоло від столу до сусідньої невеличкої кімнати і причинив за ними двері.
«Послухай, ти теж вважаєш, що Його не існувало насправді? І саме ти зробив Його таким, яким Він був? Зізнавайся, ти — це Він?», — Шульц просто кричав на Лоло, котрий враз ніби протверезів і злякано дивився на нього.
«Звідки… Звідки ти знаєш?», — мляво промимрив Його колишній колега.
«Отже, це правда?»
«Так, я — це і є Він. Це мої думки Він використовував у своїх творах, мої ідеї привласнював, Він навіть спілкувався моїми виразами і фразами. Я вже не кажу про роботу, де я завжди говорив Йому, як і що робити. Так хіба був Він насправді? Виходить, що то був я!»
Цієї миті двері відчинилися і до кімнати з ґвалтом ввалилися інші учасники пиятики, більшість з яких Шульц зустрічав на спільних робочих заходах.
«А що тут у вас таке? Не інтим, часом? Зачинилися собі та муркочуть, як закохані!», — дихнув міцним перегаром в обличчя Шульцу кудлатий оператор місцевого телебачення.
«Вони, напевно, вирішують, хто з них побіжить за наступною пляшкою!», — зареготав худорлявий рудий радіожурналіст, якого Шульц завжди чомусь особливо недолюблював.
«Та ні, вони з’ясовують, хто з них більше приготувався до зустрічі Нового року!», — кремезний, зарослий густою бородою здоровань Тимур демонстративно поклацав себе вказівним пальцем по горлу.
«Ви всі — це також Він? Кажіть негайно! Відповідайте! Ви — це також Він?!!», — зірвався на крик Шульц, люто обводячи поглядом веселу розхристану компанію колег.
«Лоло, про що він говорить? Поясни нам…», — розвів руками кудлатий оператор місцевого телебачення.
«Відповідайте, тварюки! Ви всі — це також Він?», — не вгавав Шульц, ледве стримуючись від відвертої істерики.
«Здається, хтось зараз отримає в морду, і я навіть знаю, хто це буде», — погрозливо звів до грудей великі стиснені кулаки кудлатий оператор.
Проте Шульц вже ні на що не зважав, він лише механічно повторював своє останнє запитання, блукаючи затуманеним поглядом по присутніх. Кудлатого оператора відтиснули геть з кімнати, аби не вчинив бійку, хтось приніс Шульцу склянку з соком, хтось — горілки, але це не допомагало. Перебуваючи в прострації, він стояв посеред кімнати і шепотів, мов заклинання, свої останні слова. Із цього стану його вивів лише дзвінок мобільного, що настирливо вигравав відому класичну мелодію у внутрішній кишені куртки.
Повільно приходячи до тями, Шульц поглянув на телефон. Це був номер Ніни, з якою він теж записував інтерв’ю про Нього. Відповівши на дзвінок, Шульц почув у слухавці її стривожений голос:
«Сподіваюся, я ще не надто пізно? Ви не спите? Я вас не розбудила?»
«Ні, я не сплю… Принаймні, мені так здається», — повільно проказав Шульц.
«Я хотіла сказати вам щось дуже важливе… Ви можете зараз розмовляти?»
«Так, звичайно», — відказав Шульц, і, не звертаючи уваги на нетверезих колег, кожен з яких намагався підсунути йому склянку з пійлом, вийшов у коридор, — «Говоріть, я вас уважно слухаю».
«Не знаю, з чого почати… Знаєте, останнім часом я багато різного-всякого передумала, і ось що зрозуміла — Він живе у мені! Як вам це пояснити? Просто я раптом відчула, що Всі Його думки, всі Його пророцтва, всі Його незвичайні здібності відгукнулися, прокинулися, розкрилися в мені. І це сталося настільки несподівано, що я ледь не збожеволіла, коли зрозуміла це. Зненацька я усвідомила, що я перевтілилися в Нього. Точніше, це Він якимось незбагненним чином вселився у мене, і зараз повністю керує мною, надихає мене, дозволяє мені жити Його життям! Розумію, що все це звучить трохи дивно, але нічого не можу вдіяти — все це правда. Я відчула такий приплив нових сил та емоцій, такий поклик до творчості, таку енергетику, які були тільки в Нього. Тепер я знаю точно — це сталося, аби я змогла донести світу Його головну мету. Це — всепоглинаюча любов, яка повинна заволодіти всіма нами, цілим світом! Я обов’язково зроблю все можливе, аби Його мрія втілилася у життя. Адже тепер це і моя мрія».
«Яка мрія?», — кволо і байдужо спитав Шульц.
«Мрія про загальне людське щастя!», — піднесено сказала Ніна і замовкла, важко дихаючи в телефон.
«Це добре. Це дуже добре. Це дуже-дуже добре! Але ви впевнені, що саме цього бажав Він?»
«Аякже! Кому, як не мені знати, чого бажав Він? Адже тепер цього ж бажаю я! І я впевнена, що і ви також. Тільки ви ще не зрозуміли цього. Але все попереду! Усі Його… мої таємниці скоро відкриються світові у всій своїй масштабності, у всій повноті! І тоді наше суспільство нарешті зрозуміє, заради чого треба жити, народжувати дітей, створювати шедеври, з користю використовувати кожен день свого буття. Я сподіваюся, що ви, як безпосередній носій Його ідей, мені в цьому допоможете».
«Я — носій Його ідей?»
«Звичайно! Ви, як ніхто інший, одним з перших зрозуміли й відчули справжнє призначення всіх Його послань! Адже саме ЦЕ ви намагалися передати у своїх статтях про Нього. Просто тоді ви ще не розуміли своєї істинної місії…»
Шульц несподівано навіть для самого себе дав відбій, перервавши їхню бесіду. Він вже стояв на вулиці, дивлячись у нічну порожнечу цього
