Прозріння - Жозе Сарамаго

в одному з тих автомобілів, то, повірте мені, я пробився б крізь усі бар’єри, які поставили б на моєму шляху, Добре, що ви президент, і добре, що там вас не було, сказав прем’єр-міністр, усміхаючись, Атож, але якщо ситуація знову ускладниться, тоді настане час реалізувати мою ідею, Мені досі не відомо, що то за ідея, В один із найближчих днів я вам розповім про неї, Я вас вислухаю з усією належною увагою, до речі, я скликаю на сьогодні раду міністрів, щоб обговорити ситуацію, буде надзвичайно корисно, якщо ви, пане президент, ушануєте нас своєю присутністю, якщо не маєте на сьогодні важливіших справ, Та ні, не маю, я лише пообіцяв десь перерізати стрічку, не пам’ятаю, де саме, Дуже добре, пане президент, я поінформую вашу канцелярію. Прем’єр-міністр подумав, що вже пора й давно пора сказати кілька приємних слів міністрові внутрішніх справ, привітати його з ефективністю його промови, те, що він відчуває до нього антипатію, не перешкодить йому визнати, що цього разу він опинився на висоті проблеми, яку мусив розв’язати. Його рука вже потяглася до телефону, коли несподівана зміна в голосі телерепортера примусила його подивитися на екран. Гелікоптер опустився так низько, що майже доторкався до дахів, і було добре видно, як із деяких будинків вийшли люди, чоловіки й жінки, які зупинилися на хіднику, так ніби когось чекали, Нас щойно інформували, повідомив репортер стривоженим голосом, що на картинках, які нині бачать наші телеглядачі, з будинків виходять люди й чекають на хідниках, а це відбувається нині в усьому місті, нам не хотілося б думати про найгірше, але все вказує на те, що мешканці цих будинків, мабуть, учасники білобюлетенного заколоту, налаштовані перешкодити поверненню тих, які вчора були їхніми сусідами й чиї помешкання вони, либонь, щойно пограбували, і якщо справді все було так, то нам залишається тільки вимагати, щоб уряд нам пояснив, навіщо він наказав вивести зі столиці поліційні корпорації, у нас стискається серце, коли ми запитуємо, як можна уникнути, якщо така можливість ще зберігається, щоб не пролилася кров під час фізичних сутичок, які вочевидь наближаються, пане президент, пане прем’єр-міністр, скажіть нам, де перебувають поліціанти, які могли б захистити невинних людей від варварів, що вже готуються напасти на них, господи, господи, що станеться, майже ридав репортер. Гелікоптер нерухомо завис у повітрі, можна було бачити все, що відбувалося на вулиці. Двоє автомобілів зупинилися перед великим будинком. Відчинилися дверцята, з них вийшли їхні пасажири. Тоді люди, що чекали на хіднику, наблизилися до них. Зараз, зараз усе станеться, приготуймося до найгіршого, заволав репортер, захриплий від збудження, люди на хіднику й ті, хто вийшов з автомобілів, обмінялися кількома словами, яких не було чутно, й без подальших розмов стали розвантажувати машини й переносити в будинки при світлі дня ті речі, які вони повантажили в автомобілі темної дощової ночі. Це лайно, а не люди, вигукнув прем’єр-міністр і вдарив кулаком по столу.

У цих кількох словах, які склали есхатологічний вигук, наділений експресивною потенцією, яка не поступалася потенції повної промови про стан нації, знайшла свій підсумок і зосередилася уся глибина розчарування, яке зруйнувало душевні сили уряду, й передусім тих міністрів, які, з огляду на власну природу та свої обов’язки, були найтісніше пов’язані з різними фазами політико-репресивного процесу, спрямованого проти заколоту, іншими словами, відповідальні за оборону й внутрішні справи, міністрів, які незабаром мали втратити весь блиск добрих послуг, які, кожен у своїй особистій сфері, вони надали країні під час кризи. Протягом дня, до самого початку засідання ради міністрів, а то й під час цього засідання, брудне слово багато разів цідилося крізь зуби й лунало в тиші думок, а коли близько не було свідків, то й вимовлялося гучним голосом або шепотілося нескінченною низкою, лайно, лайно, лайно. Нікому з них, ані міністрові оборони, ані міністрові внутрішніх справ, але також і прем’єр-міністрові, що є непрощенним, не спало на думку бодай трохи замислитися, хай навіть у вузькому й незацікавленому академічному розумінні, про те, що могло статися з нещасливими втікачами, коли вони поверталися у свої домівки, бо якби панове міністри вдалися до цих роздумів, то найімовірніше вони прийшли б до того самого висновку, до якого прийшов репортер із гелікоптера, про якого ми не забули згадати, Бідолахи, повторював він майже крізь сльози, я ладен битися об заклад, що їх усіх виріжуть, я не сумніваюся, що їх усіх виріжуть. Насправді цього не сталося на жодній із вулиць, у жодному з будинків, а сталося справжнє чудо, яке можна було порівняти з найшляхетнішими історичними прикладами любові до ближнього як із погляду релігії, так і в розумінні світської порядності, білобюлетенники, обмовлювані й принижувані, вийшли допомагати переможеним із протилежної фракції, кожен вирішував це самостійно й наодинці з власною совістю, не слухаючи жодних закликів, що лунали б згори, не підкоряючись жодному із законів, які мав би знати напам’ять, але істина була в тому, що всі вони вийшли на вулицю, щоб допомогти сусідам, наскільки було в їхніх силах, і це їхні голоси лунали, обережно з піаніно, обережно з чайним сервізом, обережно зі срібною тацею, обережно з портретом, обережно з дідом. Тож не дивно, що стільки похмурих облич зібралося навколо великого стола в залі засідання уряду, стільки насуплених брів, стільки облич, спотворених роздратуванням та недосипанням, мабуть, усі ці люди воліли б, щоб пролилася кров, не до масштабів тієї різанини, яку провіщав репортер із телеекрана, але відбулося б щось таке, що шокувало 6 уразливість населення, яке покинуло столицю, про що можна було б говорити в усій країні протягом наступних тижнів, ще один аргумент, ще один привід, ще один резон, який дозволив би демонізувати клятих заколотників. І тому можна зрозуміти, чому міністр оборони прошепотів на вухо своєму колезі, міністрові внутрішніх справ, У яке лайно нам іще доведеться вляпатися. Якщо хтось іще почув це запитання, то в нього вистачило розуму прикинутися, ніби він нічого не чув, бо саме для того, аби зрозуміти, в яке лайно їм ще доведеться вляпатися, зібралися тут усі члени уряду, й можна було не сумніватися, що вони не вийдуть звідси з порожніми руками.

Першим виступив президент республіки, Шановні панове, сказав він, на мою думку, і я вірю, що ви всі підтримуєте її, ми нині переживаємо найтяжчий і найскладніший момент нашої історії, відколи перші вибори повідомили нам про існування неймовірно розгалуженого підривного руху, який не змогли виявити служби