💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Одинадцять хвилин - Пауло Коельо

Одинадцять хвилин - Пауло Коельо

Читаємо онлайн Одинадцять хвилин - Пауло Коельо
безліч подібних прикладів: свята Роза бігала по саду, щоб колючки впиналися їй у тіло; Святий Домінік Лорікатус регулярно шмагав себе щовечора, перед тим як лягати спати; святі мученики самохіть обирали собі повільну смерть на хресті або в зубах диких звірів. Усі вони стверджували, що біль, якщо його подолати, може піднести до релігійного екстазу.

Недавні дослідження, ще непідтверджені, вказують на те, що певні грибки з галюциногенними властивостями проростають у ранах, спричиняючи видіння. Втіха, певно, була такою великою, що ця практика покидає монастирі й починає завойовувати світ.

1718 р. був опублікований «Трактат самобичування», що навчав, як досягти втіхи через біль, не завдавши тілу шкоди. Наприкінці того сторіччя існували десятки місць, розкиданих по всій Європі, де люди страждали, щоб добутися до радості. Історія зберегла імена царів і цариць, які наказували своїм рабам, щоби ті їх шмагали, поки зрештою вони відкрили, що втіху можна знайти не тільки в тому, щоб терпіти біль, а й у тому, щоб його завдавати, — хоча цей процес був виснажливішим і менш вдячним.

Викурюючи свою сигарету, Теренс переживав певну втіху, знаючи, що більша частина людства ніколи не зможе зрозуміти того, про що він зараз думає.

Та менше з тим: зрештою, він належить до закритого клубу, куди мають доступ лише обрані. Він знову пригадав, як мука подружнього життя перетворилася для нього на чудо подружнього життя. Його дружина знала, з якою метою він навідує Женеву, й нічого не мала проти — навпаки, у цьому хворому світі вона почувала себе щасливою, що її чоловік знайшов можливість винагороджувати себе так, як йому хотілося, за цілий тиждень напруженої праці.

Курячи сигарету й дивлячись на озеро перед своїм вікном, Теренс знову відчув бажання жити. Дівчина, яка щойно звідси вийшла, усе правильно зрозуміла. Він відчував, що між ними існує близькість душ, хоча ще не був готовий закохатися в неї, бо любив свою дружину. Але йому приємно було думати, що він вільний і може думати про новий зв’язок.

Либонь, треба буде ще спробувати найважче: перетворити її на Венеру, яка карає, на Повелительку, на Володарку, спроможну карати та принижувати без жалю. Якщо вона витримає це випробування, він відкриє своє серце й дозволить їй туди увійти.

Рядки зі щоденника Марії, які вона написала, ще п’яна від горілки та втіхи:

Коли мені вже не було чого втрачати, я отримала все. Коли я перестала бути такою, якою була, я зустріла саму себе.

Коли я спізнала цілковите приниження та покору, я почула себе вільною. Я не знаю, чи я просто хвора, чи все, що сталося, було сном, чи таке трапляється лише один раз. Я знаю, що можу без цього жити, але мені хотілося б знову спробувати, повторити цей досвід, піти далі, ніж я була.

Я трохи боялася болю, але він не був таким сильним, як приниження, — він був, власне, лише його тлом. У ту мить, коли я пережила оргазм, свій перший оргазм за багато місяців, незважаючи на те, що стільки чоловіків робили з моїм тілом усе, що їм заманеться, я почула себе — чи це можливо? — ближче до Бога. Мені пригадується те, що він сказав про чорну пошесть, про той момент, коли самобичувальники, пропонуючи свій біль задля спасіння людства, знайшли в ньому втіху. Я не хотіла спасати ані людство, ані його, ані себе саму. Я просто була там.

Секс — це мистецтво контролювати непідконтрольне.

* * *

Це був уже не театр, це була справжня залізнична станція, куди вони прийшли на прохання Марії, яка дуже любила піццу, що її готували лише там. Вона не бачила нічого поганого в тому, щоб трохи повередувати. Ральф повинен був з’явитися днем раніше, коли вона ще була жінкою, яка прагне кохання, вогню, розпаленого в каміні, вина, жадання. Але життя вирішило інакше, й сьогодні вона провела цілий день, не відчуваючи потреби зосередити увагу на своїх мріях та на своєму сьогоденні, бо просто про це зовсім не думала, адже вона відкрила для себе речі, які цікавили її більше.

Як їй бути з цим чоловіком, що сидить із нею поруч і їсть піццу, яка, можливо, йому зовсім не смакує, лише для того, щоб згаяти час і дочекатися тієї хвилини, коли вони поїдуть до нього додому? Коли він увійшов до кабаре й запропонував їй випити, Марія хотіла сказати, що вже втратила до нього інтерес, що знайшла собі іншого. Але, з другого боку, вона мала колосальну потребу поговорити з кимось про події минулої ночі.

Вона спробувала розпочати розмову з однією чи двома повіями, які теж обслуговували «виняткових клієнтів», але жодна з них не звернула на неї найменшої уваги, бо Марія набралася досвіду, схоплювала все швидко й перетворилася на велику загрозу для старожилок «Копакабани». З усіх тих чоловіків, яких вона знала, Ральф Гарт був, певно, єдиним, хто міг її зрозуміти, до того ж і Мілан сказав, що він належить до «клієнтів виняткових». Але Ральф дивився на неї очима, які сяяли коханням, і це ускладнювало справу, — мабуть, ліпше не розповідати йому нічого.

— Що ти знаєш про страждання, приниження та велику втіху?

Марія уже не вперше не змогла проконтролювати свою реакцію.

Ральф, здавалося, зосередив усю свою увагу на піцці.

— Усе знаю. Але це мене не цікавить.

Відповідь надійшла швидко, й Марія була шокована. То, виходить, усі про це знають, а вона ні? Господи, що це за світ!

— Я знав своїх демонів і свою пітьму, — вів далі Ральф. — Я дійшов до самого дна, не тільки в цій царині, а й у багатьох інших. Проте останнього разу, коли ми зустрічалися, я дійшов до самої межі через жадання, а не через біль. Я заглянув у найглибшу глибінь своєї душі й тепер знаю, що мені хочеться чогось гарного, багато з того гарного, що існує в цьому житті.

Йому кортіло сказати: «Однією з таких гарних речей є ти, прошу тебе, не йди цією дорогою». Але не наважився й замість цього викликав таксі й попросив відвезти їх на берег озера — туди, де цілу вічність тому вони прогулювалися вдвох у той день, коли познайомилися. Марію здивувало це прохання, але вона нічого не промовила — інстинкт їй підказував, що вона може багато втратити, хоча її розум був ще п'яний від того, що відбулося вчора.

Вона пробудилася зі своєї пасивної мовчанки лише тоді, коли вони приїхали в парк

Відгуки про книгу Одинадцять хвилин - Пауло Коельо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: