Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

Атож, самопожертва. Він приймає душ, протягом короткого часу споглядає своє обличчя в дзеркалі й бачить там не себе, а Агнця, знову готового принести себе на заклання. Одягається в той самий одяг, який був на ньому вранці, виходить на вулицю, іде до того місця, де мала звичай сидіти юна продавчиня сувенірів, і підходить до першого поліціянта, який потрапляє йому на очі.

— Це я вбив дівчину, яка тут сиділа.

Поліціянт дивиться на цього чоловіка, добре вдягненого, але з розкошланим волоссям і глибоко запалими очима.

— Ту, що продавала сувеніри?

Ігор ствердно киває: атож, ту, що продавала сувеніри. Поліціянт не приділяє їхній розмові великої уваги і каже, звертаючись до подружжя, що проминає його, навантажене пластиковими торбинами з товарами, закупленими в супермаркеті:

— Ви б когось найняли — навіщо все тягати самим?

— Тільки в тому разі, якщо ви погодитеся давати йому платню, — відповідає йому жінка з усмішкою. — У цьому куточку світу неможливо знайти людей, які погодилися б працювати.

— Кожного тижня я бачу вас із новим діамантом у персні.

Тож, певно, справа в чомусь іншому.

Ігор дивиться на все це, нічого не розуміючи. Адже він щойно зізнався у вбивстві!

— Ви зрозуміли, щó я вам сказав?

— Сьогодні дуже жарко. Ідіть трохи поспіть, відпочиньте. А потім виходьте на прогулянку — Канн має що показати своїм гостям.

— А дівчина?

— Ви її знали?

— Ніколи раніше її не бачив, ніколи в житті. Вона сиділа тут уранці. Я…

— …ви побачили, як сюди під’їхала карета «швидкої допомоги» і когось забрала. Я все розумію. І ви дійшли висновку, що тут когось убили. Я не знаю, звідки ви сюди прибули, не знаю, чи маєте ви дітей, але стережіться наркотиків. Розповідають, ніби від них не так уже багато й шкоди, а подивіться, що сталося з бідолашною дівчиною, дочкою батьків-португальців.

І він пішов геть, не чекаючи відповіді.

Певно, Ігор мав би наполягти на своїх словах, розповісти подробиці, і тоді його слова, можливо, сприйняли б усерйоз? Адже всякому очевидно, що неможливо вбити людину посеред білого дня, на головній вулиці Канна. Але він готовий пояснити, як загас інший світ посеред святкового натовпу, на очах у безлічі людей.

Але представник закону, правопорядку та добрих звичаїв не захотів його слухати. У якому світі ми живемо? Невже для того, щоб йому повірили, він мав би вихопити з кишені пістолет і влаштувати безладну стрілянину в усіх напрямках? Невже треба діяти як варвар, чиї дії неможливо пояснити ніякими причинами, щоб тебе нарешті почули?

Ігор проводжає поглядом поліціянта й бачить, що той перетинає вулицю й заходить до кав’ярні. Він вирішує постояти на місці ще трохи, можливо, слуга закону змінить свою думку, одержить якісь інструкції зі свого відділка й повернеться, щоб поговорити з ним і детальніше розпитати, як він скоїв свій злочин.

Але він майже переконаний у тому, що цього не станеться: він пам’ятає, щó сказав поліціянт про діамант у персні жінки. Може, він знає, звідки походить той камінь? Та ясно, що ні; бо інакше він би відвів ту жінку на свою дільницю і звинуватив би її в користуванні контрабандним матеріалом. Щодо жінки, то вона, звичайно, вперше побачила той діамант на прилавку дорогої крамниці ювелірних виробів, після того — про це продавці ніколи не забувають нагадувати — як він був оброблений голландськими або бельгійськими ювелірами. Вони класифікують їх за прозорістю, вагою, способом огранки. Ціна такого каменя коливається від кількасот євро до сум, які більшості простих смертних здаються астрономічними.

Діамант. Або брильянт, якщо вам більше подобається така назва. Як усім відомо, це відшліфований алмаз, тобто шматок вугілля, оброблений часом і дією високої температури. Позаяк у цій речовині немає ніяких органічних домішок, неможливо визначити час, потрібний для того, щоб змінити її структуру, але геологи оцінюють його десь в інтервалі триста мільйонів — один мільярд років. Здебільшого алмаз утворюється на глибині в 150 кілометрів, а потім повільно підіймається на поверхню, що дозволяє добувати його разом з іншими мінералами. Алмаз — найтвердіший мінерал серед усіх, створених природою, а тому його можна обробляти та шліфувати лише алмазом. Порошок, що залишається після такого обробітку, використовують у промисловості, для виготовлення кругів, які ріжуть і шліфують та полірують метал, наприклад, і більше ані для чого. Щодо самого діаманта, то в нього одне застосування: з нього виготовляють ювелірні прикраси, а для будь-чого іншого він непридатний.

Він править за найвищий символ людської суєтності та людського марнославства.

Кілька десятиліть тому, коли світ, здавалося, почав більше звертати увагу на суто практичну корисність речей та на проблеми соціальної справедливості, діаманти почали зникати з ринку. Це тривало доти, доки найбільша компанія з видобутку мінералів у світі, з осідком у Південній Африці, не уклала контракт із великою рекламною агенцією, однією з найкращих на нашій планеті. Представники однієї галузі Суперкласу домовилися з представниками іншої, й у результаті їхніх спільних зусиль народилася лаконічна формула: «Діаманти — вічні».

І незабаром проблему було розв’язано, ювелірні фабрики сприйняли цю ідею, і галузь знову стала процвітати. Якщо діаманти вічні, то немає нічого кращого, щоб виразити любов, яка теоретично теж має бути вічною. Немає також нічого кращого, щоб відрізнити Суперклас від мільярдів інших жителів планети, які перебувать в основі піраміди. Попит на дорогоцінне каміння швидко зростав, і ціни також пішли вгору. Проте