Спадок з бонусом - Інна Земець

Давно повернення Данила чекав, ще від дня розмови з бісовим конкурентом брата. Свербіло в руках особисто без свідків навідатись, та попри почуте, все ж не хотілось робити першу зустріч незворотньо ворожою або й останньою. Я іноді вірю в другі шанси та можливість домовитись, тому вирішив просто пояснити нерозумному хлопцю його помилку і розтлумачити – друга хиба буде фатальною. І тут лиш своїми силами обійтись не зможу: маю з ним говорити, а от вагомий аргумент хай друг надасть. Зазвичай лиш на свої сили розраховую і не люблю зайвий раз по допомогу звертатись, та заради Яри все зроблю – без виключень. Ще з Маркового двору поговорив з Богуславом і призначив зустріч за годину. Місце обрав таке, щоб зайвого часу на дорогу не витрачати, тим більш воно для мого плану було ідеальним – велика територія, склади і здоровенна парковка, Браницькому лиш з свого офісного приміщення вийти і він вже на місці.

- Бачиш, який я чемний? – переконував я Богуслава. - Навіть на твоїй території пропоную зустрітись, щоб ти даремно не нервував.

- Не варто аж так старатись – нервувати не бачу приводу, - самовпевненим баритоном відповідав він.

- То не вередуй. Згода?

- Жодних проблем, якщо так в гості хочеш – запрошую.

Слідом за його ствердною відповіддю одразу Даню набрав.

- То шо, і ти і кицюня готові?

- А як же ж? Я без неї нікуди, - гиготнув він. – Тільки попреджаємо?

- Так, Даня, сподіваюсь тому барану розуму вистачить, а як ні – далі вже і сам впораюсь.

- Все зрозумів, обійдемось без імпровізацій.

Скинув йому локацію, нагадав деталі, скоригував щодо часу – маємо обоє вчасно прибути, а зайвої науки йому не треба, не перший день своєю справою займаємось. «Приязний господар» особисто на в’їзді не зустрічав, його охоронець від входу до будівлі мене супроводив і вийшов за двері, в кабінеті нас двох залишаючи. Почали спілкування з Браницьким  зі звичного танцю – я його привітав так, щоб одразу перця під хвоста насипати, він навзаєм улесливо нахамив, не втрачаючи рівноваги. Запропонував мені кави або чогось міцнішого, та я запросив пройтись територією і зголосився на банку солодкої шипучки.

- Труїти не мій стиль, - своїм грубим сміхом відповів Богуслав, подаючи мені  банячок.

- Вірю, бо твій - втрьох на одного, схоже, - відповів я і запив слова колою.

Ох і залютував, випесток білобрисий! Та крити нема чим, бо ідемо його територією, а неподалік двоє квадратних дурників зі зброєю за пасками пасуться.

- Не переоцінюй себе, Назар, ти не головна проблема в моєму житті, скоріше жуйка, що дорогою до підошви налипла.

- То взяв двох охоронців, щоб її звідти відклеїти?– розсміявся я, дивлячись на Богуслава. – Бо інакше не розумію, нащо тобі аж дві няньки знадобились?

- Звичка все передбачати, - відповів він, махнув рукою і подалі псів своїх відпустив.

Теж мені, провидець знайшовся. Його хлопці віддалились, а ми пройшлись ще трохи, аж поки не дістались центру напівпорожньої парковки. Браницький ішов поруч, мене не підганяв, хоча я бачив, що його терпець від того мовчазного променаду вже уривається. Я допив шипучку і порожню бляшанку жбурнув.

- Тепер давай до справи, - промовив до нього. -  Більше про купівлю у Ярослави не питай, навіть якщо сильно кортітиме і дуже чемно це зробити схочеш.  Буде пропозиція – Ярослава сама тебе знайде.

- Оце і все? - промовив він зверхньо усміхаючись. - А я так довго думав, яку справу до мене маєш.

Біс його знає, що в тих його очах ховається – прикрився темними окулярами. Ну, смійся поки смішно, скоро перестане.

- Бачиш сміття? – спитав я, вказуючи пальцем на бляшанку на асфальті.

Тільки він очі на неї перевів, як вона добряче дзенькнула і полетіла світ за очі, лишаючи по собі лиш вибоїну на асфальті. Не повертаючи голови почув, як охорона Браницького долу попадала, сам же чортів нордичний козел і оком не змигнув. Подивився трохи у дірку від кулі на асфальті, кинув погляд кудись за обрій, у цілком вірному напрямку, до речі, і до мене повернувся, розтягуючи ідіотську посмішку.

- Гарний фокус - відстань пристойна.

- От бачиш? Навіть тобі сподобалось. А що вже про охорону твою казати – орли! Скажи своїм «героям», щоб піднялись і пішли штанці змінили – більше фокусів сьогодні не покажуть.

Уїв тебе, козел білявий? Браницький озирнувся, окинув оком своїх квадратних безтолковців, що після цілунків з асфальтом грязюку зі штанів стряхували, і рявкнув «Геть!».

- Отак краще. Все одно користі з них нуль. Охорона твоя нічого не побачила і ти не встигнеш. Бачиш, що з тобою могло трапитись? Та твоя бляшанка поки на плечах і зайвих отворів не має. І так буде поки без дозволу  не наближаєшся. Ферштейн?

- Як потреба виникне, поділишся контактом? – запитало чудило довготелесе.

- Ти геть прибацаний, - щиро від усього серця промовив я. - Краще не шукай такого знайомства – почуття самозбереження собі вирощуй.

- Пізно, - розсміявся у відповідь. -  Та й взагалі, Назар, забагато галасу через одну просту пропозицію, навіщо? Все ж могло бути так просто – домовились би і все. Ярослава - на відпочинок, Марк хай за своїм коханим побивається, а мені – бізнес і справи. Без коханця Навроцький все одно діло про… Втратить. Непосильну задачу взяти на себе хоче.