Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

Форель важко висіла в підсаку, і крізь чарунки було видно її плямисту спину й сріблясті боки. Нік зняв її з гачка, приємно важку, крутобоку, з великою випнутою нижньою щелепою, і, відчуваючи, як вона силкується вислизнути з руки, вкинув у довгий мішок, що звисав з його плечей аж до води.

Він наставив отвір мішка проти течії, і мішок одразу поважчав, наповнившись водою. Нік трохи підняв його, і вода потекла крізь мішковину. На дні мішка, що залишилось у воді, лежала велика жива форель.

Нік рушив далі за течією. Мішок, обважнілий у воді, звисав попереду, відтягаючи плечі. Ставало гаряче, сонце пекло Нікові просто в потилицю.

Одну добренну форель він уже мав. А багато йому й не треба. Тепер річка була ширша й мілкіша. Обабіч неї росли дерева. Від дерев на лівому березі, проти надполудневого сонця, на воду падали короткі тіні. Нік знав, що в кожному такому затінку є форель. А ближче до вечора, коли сонце перейде над горби, форель ховатиметься в прохолодному затінку біля другого берега.

Найбільші рибини лежатимуть під самим берегом. Колись на Чорній річці їх завжди можна було там знайти. А коли сонце сідало, вони виходили на відкриту воду. Саме тоді, як призахідне сонце заливало річку сліпучим сяєвом, велика форель добре ловилася скрізь. Але ловити о цій порі майже неможливо, бо сонце відбивається від води, мов від дзеркала, і засліплює очі. Можна, звичайно, ловити й проти води, але на таких річках, як Чорна чи оця, проти течії довго не побредеш, а на глибокому ще, гляди, і з ніг звалить. То не жарти — ловити проти води на таких стрімких річках.

Нік брів мілководдям, шукаючи очима попід берегами якоїсь заглибини. Над самою річкою стояв розложистий бук, і віти його звисали у воду. Між листям нуртувала течія. В таких місцях завжди траплялася форель.

Нікові не дуже хотілося ловити в тій заглибині: гачок майже напевне зачепиться за гілля. А проте там було ніби досить глибоко. Він закинув коника так, щоб течія затягла його під воду, аж під оті навислі віти. Жилка туго напнулась, і Нік підсік. Серед листя й гілля важко скинулася велика форель, наполовину показавшись із води. Жилка застряла в гіллі. Нік смикнув, і форель зірвалася. Він змотав жилку і з гачком у руці побрів далі.

Попереду, під самим лівим берегом, лежав великий корч. Нік здогадався, що всередині він порожнистий: вода заходила в нього гладким потоком, і тільки по боках розбігалися невеличкі брижі. Дно в тому місці помітно глибшало. Верх корча був сірий і сухий. Частину його вкривала тінь.

Нік витяг із пляшки затичку разом з коником, що вчепився за неї. Він узяв коника, настромив його на гачок і закинув у воду. Вудлище він простяг далеко вперед, щоб течія занесла коника під той порожнистий корч. Тоді приспустив кінець вудлища, і коник зник під корчем. Нік відчув сильний посмик. Він потяг вудлище на себе. Враження було таке, ніби гачок зачепився за корч, але жива напруга жилки свідчила, що це не так.

Нік спробував вивести рибину на відкриту воду. Вона не хотіла йти.

Раптом жилка послабла, і Нік подумав, що форель зірвалася. А потім враз побачив її — зовсім близько, на бистрині; вона шарпала головою, намагаючись звільнитися від гачка. Щелепи її були міцно стиснуті. Борсаючись у прозорій бистрій воді, вона щосили смикала гачок.

Вибираючи жилку лівою рукою, Нік підняв вудлище, щоб натягти жилку й спробувати підвести форель до підсака, але вона метнулася геть і зникла з очей, тільки жилка раз по раз сіпалась. Нік почав підтягати форель проти течії, даючи їй битись у воді й згинати вудлище. Перебравши вудлище в ліву руку, він помалу вів рибину проти течії, весь час відчуваючи її вагу та відчайдушний опір, і зрештою завів її у підсак. А тоді підняв у повітря, — важку, згорнуту півкільцем у сітці, з якої рясно капотіла вода, — відчепив з гачка й спустив у мішок.

Розправивши отвір мішка, він зазирнув усередину: на дні мішка лежали у воді дві великі живі рибини.

Бредучи по дедалі глибшій воді, Нік підійшов до порожнистого корча. Він зняв через голову свій мішок, — рибини сполохано забилися, коли він підняв їх над водою, — і почепив його на корч так, щоб форель була глибоко у воді. А тоді й сам підтягся на корч і сів, і вода з його штанів та черевиків полилася в річку. Нік поклав вудку, відсунувся на затінений кінець корча й витяг з кишені бутерброди. Він занурив їх у холодну воду, і течія змила крихти. Тоді він з'їв бутерброди й набрав повний капелюх води, щоб попити; та вода витікала з капелюха, перш ніж він встигав піднести його до рота.

Сидіти на корчі в затінку було прохолодно. Він дістав сигарету й тернув сірником об корч. Сірник загруз у темному дереві, прокресливши на ньому тонку борозенку. Нік перехилився через корч, знайшов збоку тверде місце й черкнув сірником. Він сидів, курив і дивився на річку.

Далі за течією річка вужчала й заходила в багнище. Вода там була гладенька й глибока, а багнище, здавалося, суспіль поросло кедрами, стовбури яких стояли один біля одного й крони геть переплелися. Таким багнищем навряд чи й пройдеш: он як низько починаються віти. Щоб там пробратися, треба притискатись до самої землі, бо крізь гілля не проб'єшся. Певно, тому болотяні тварини й мають таку будову тіла, подумав Нік.

Шкода, що він не взяв з собою якоїсь книжки. Непогано було б почитати. Йти на те багнище йому зовсім не хотілося. Він знову поглянув уперед на річку. Трохи віддалік над нею похилився великий кедр, сягаючи кроною протилежного берега. Ото за ним річка й заходила в багнище.

Нік не хотів іти туди зараз. Усе в ньому повставало проти того, щоб бродити з вудкою по глибизні, де вода доходить до пахов, і брати на гачок велику форель у таких місцях, де її не витягти на берег. На багнищі береги були голі, крони великих кедрів змикалися над головою і лише де-не-де пропускали сонце; на тій глибокій бистрині, серед присмерку, риболовля могла скінчитися трагічно. Рибалити на багнищі — ризикована річ. Нік не мав до цього ніякої охоти. Йому не хотілося сьогодні спускатися далі за водою.

Він вийняв з кишені складаний ніж, розкрив