Завоювання Плассана - Еміль Золя
— Я прийшов у нагальній справі, — спокійно відказав абат Фожа. — Чи не могли б ви все-таки сповістити його, що я тут? Я почекаю, коли треба.
— Боюсь, що нічого не вийде. У монсеньйора вже сидить кілька чоловік. Приходьте завтра, так буде краще.
Але абат уже сідав на стілець; в цю мить епіскоп відчинив двері свого кабінету. Він був незадоволений, побачивши відвідувача, і вдав, ніби не зразу впізнав його.
— Дитино моя, — сказав він Сюренові, — коли ви розберете ці папери, зараз же повертайтесь: мені треба продиктувати вам одного листа.
Потім, повернувшись до священика, який шанобливо стояв, він промовив:
— А, це ви, пане Фожа? Я дуже радий вас бачити… Може, ви хочете мені щось сказати? Прошу, зайдіть до мене в кабінет, для вас у мене завжди знайдеться час.
У просторому, трохи темнуватому кабінеті монсеньйора Руссело і влітку і взимку завжди горів вогонь у каміні. Килим і важкі завіси ще збільшували задуху. Здавалося, що входиш у теплу ванну. Тут, мов та невтішна вдова, що відійшла від світу, епіскоп проводив цілі дні, мерзлякувато зіщулившись у м’якому кріслі, ховаючись від шуму, доручивши всі єпархіальні справи абатові Фенілю. Монсеньйор захоплювався античною літературою. Казали, що він нишком перекладає Горація; він був у захваті навіть від коротеньких віршиків з грецької антології, і іноді у нього вихоплювалися фривольні цитати, якими він тішився з наївністю ерудита, байдужого до сором’язливої юрби.
— Як бачите, у мене нікого немає, — сказав він, вмощуючись у кріслі коло вогню. — Але я трохи нездужаю і звелів нікого сюди не пускати. Кажіть, з чим ви до мене прийшли, я до ваших послуг.
У його звичайній люб’язності почувався неспокій і ніби якась смиренна покірність долі. Коли абат Фожа повідомив його про смерть кюре Компана, він підвівся, розгублений і розгніваний.
— Як! — вигукнув він. — Наш добрий Компан помер, і я навіть не попрощався з ним!.. Ніхто мене не попередив!.. Ах, знаєте, мій друже, ви мали рацію, коли натякали мені, що я вже не господар тут, що всі зловживають моєю добрістю.
— Монсеньйоре, — мовив абат Фожа, — ви знаєте, який я вам відданий; я чекаю тільки вашого слова.
Єпіскоп кивнув головою і пробурмотів:
— Так, так, я пригадую, що ви мені пропонували, у вас прекрасне серце. Але уявляєте собі, яка тут здійметься буча, якщо я порву з Фенілем! В мене у вухах лящатиме цілий тиждень. Проте якби я був певен, що ви одразу звільните мене від цієї людини, якби я не боявся, що через тиждень він повернеться і схопить мене за горло…
Абат Фожа не міг стримати усмішки. Сльози набігли епіскопові на очі.
— Справді, я боюся, — провадив він далі, знову сідаючи в своє крісло. — Ось до чого мене довели. Це він, негідник, звів зі світу Компана і приховав від мене, що він помирає, щоб я не міг піти закрити йому очі; він здатний на жахливі речі. Але, бачите, я хочу жити в спокої. Феніль дуже енергійний, вія робить мені великі послуги в єпархії. Коли мене не буде, може, тут настануть кращі порядки.
Він починав заспокоюватись, на його обличчі знову засяяла усмішка.
— А втім, поки що все йде як слід, я не бачу ніяких труднощів… Можна ще почекати.
Абат Фожа сів і сказав спокійно:
— Безперечно… Але ж ви повинні призначити кюре у парафію святого Сатюрнена на місце абата Компана.
Монсеньйор Руссело в розпачі стиснув голову руками.
— Боже мій! Ви маєте рацію, — прошепотів він. — Я про це не подумав… Бідолашний Компан не знає, якого клопоту він завдав мені, померши так раптово, так несподівано для мене. Я вам обіцяв цю посаду, правда?
Абат уклонився.
— Так от, мій друже, ви повинні мене врятувати! Дозвольте мені взяти своє слово назад. Ви знаєте, як ненавидить вас абат Феніль. Успіх Притулку пречистої діви довів його до шаленства, і він клянеться, що не дозволить вам завоювати Плаосан. Ви бачите, я розмовляю з вами щиро і відверто. Цими днями, коли мова зайшла про парафію святого Сатюрнена, я назвав ваше ім’я. Феніль страшенно розлютився, і я мусив заприсягтися, що віддам цю парафію одному з його протеже, абатові Шардону, — ви його знаєте, — до речі, людині дуже достойній… Друже мій, зробіть це заради мене, відмовтесь від цієї думки. Я за це зроблю для вас усе, чого ви зажадаєте.
Обличчя абата залишалося серйозним. Помовчавши трохи і ніби обміркувавши пропозицію епіскопа, він сказав:
— Вам відомо, монсеньйоре, що в мене немає честолюбства; я хочу жити відлюдно, я з великою радістю відмовився б від цієї парафії. Але річ у тім, що я не можу розпоряджатися собою, я повинен рахуватися з бажанням осіб, які мені протегують… У ваших власних інтересах, монсеньйоре, обміркуйте все, перш ніж прийняти рішення, щоб потім не шкодувати.
Хоч абат Фожа говорив дуже смиренно, проте епіскоп відчув приховану погрозу в його словах. Він підвівся і ступив кілька кроків, засмучений до краю своєю безпорадністю. Потім, сплеснувши руками, вигукнув:
— Скільки нових мук попереду!.. Я хотів би уникнути всіх цих розмов; але коли ви наполягаєте, треба говорити щиро… Так от, пане, абат Феніль закидає вам багато чого. Здається, я вже казав вам, що він написав у Безансон і довідався про дуже неприємні речі, — ви, певне, здогадуєтесь, які саме. Щоправда, ви мені пояснили все це, я знаю ваші заслуги і ваше самотнє життя, сповнене каяття, але що ви хочете? Старший вікарій має зброю проти вас і користується нею нещадно. Часто я не знаю, як вас боронити… Коли міністр попросив мене прийняти вас у мою єпархію, я не приховав від нього, що ваше становище буде тяжке. Він наполягав, сказавши мені, що це вже ваша справа, і я нарешті дав згоду. Тільки тепер не треба просити в мене неможливого.
Абат Фожа не опустив голови; він навіть підвів її ще вище, і, глянувши епіскопові просто в вічі, твердо промовив:
— Ви дали мені слово, монсеньйоре.
— Авжеж, авжеж… Бідоласі Компану що не день, то все гіршало, ви прийшли, довірили мені дещо, я обіцяв, я не заперечую… Послухайте, я хочу вам сказати все, щоб ви не могли закинути мені, ніби я кручуся, як флюгер. Ви запевняли мене, що міністр бажає якнайшвидшого вашого призначення на посаду кюре церкви святого Сатюрнена. Так от, я написав у Париж, розпитував про вас, а один з моїх друзів побував у