Уран - Микола Якович Зарудний
— Я — за таку програму,— сказав Мостовий.
— І я,— потиснув руку Маркіянову Платон.
... Сосонка блимала собі вогниками серед мороку осінньої ночі, їй було затишно на цій місцині між Видубецькими горами й старим лісом, над тихою Русавкою. Платон проїхав безлюдними вулицями на подвір'я колгоспу, поставив машину в гараж і зайшов до контори.
За бухгалтеровим столом попихкував люлькою Данило Вигін.
— Усі порозходилися,— зустрів Гайворона сторож.— Жаль, що ти, Платоне, кіна не бачив. Ну й Степка! І в кого ото воно вдалося таке?
Платон зайшов до кабінету, переглянув зведення, які ретельно підготував Горобець, написав на календарі, що треба зробити завтра, подзвонив додому.
— Васю, ти спиш?
— Над алгеброю сиджу. Платоне, тебе дядько Полікарп шукав, дуже просив, щоб ти зайшов до нього.
— Гаразд.
«Невже справді приїхала Степка?» — думав, ідучи дорогою.
У хаті Чугая світилося. На подвір'ї ніякої машини не було. Гайворон постукав. Чугай широко відчинив двері:
— Просимо, Андрійовичу, гостем будеш. А в мене, значить, така оказія.
За столом сиділи вже трохи напідпитку Михей Кожухар, Никодим Динька, Савка Чемерис, Мирон Мазур і Ничипір Сніп. На покуті, під портретом Гагаріна, сяяв у білій сорочці з метеликом Федір Рибка.
— Сідай, Платоне,— метушився Чугай, дістаючи миски та чисту чарку,— жінки, як слабка стать, не витримали, а ми ще по-козацькому.
— Я лічно ще вип'ю з Платоном,— вирішив Чемерис.
— Це ж ви з якої нагоди? — запитав Гайворон.
— Темний чоловік,— безнадійно махнув рукою Кожухар.
— Кіно обмиваємо,— пояснив Мазур.
Знову Степка. Не може втекти від неї сьогодні Платон.
— Тепер вип'ємо за... за директора... кінокартини товариша...— Михей Кожухар водив нігтем по афіші,— товариша П. Колодія.
— За Колодія,— підтримав Динька.
— Ми тут за всіх випили, по афіші,— сказав Мазур.— За труди...
— І за Федора Рибку лічно пили,— Савка Чемерис гладив Метелика по голові,— бо якби не він, то було б не кіно, а їрунда.
— Платоне, випий хоч одну,— припрошував Чугай.
— Давай, Платоне, бо таке раз на віку буває,— запевнив Кожухар.— Вип'ємо за Степку.
— Лічно.
— Дай їй, боже, здоров'я і талану.
— Будем кріпкі, Полікарпе, бо ти великий чоловік.
— За чудову артистку Степку Чугай! — подав голос Рибка.
— За Степку,— промовив Платон, глянувши на афішу: Степка всміхалася.
Ой що за кінь стоїть, Що біла гривонька... Ой сподобалася, ой сподобалася Мені дівчинонька, —почав тихо Михей Кожухар, розставивши свої довгі руки, і кивнув Мазуру.
Не так та дівчина, Як біле личенько,—б'ється під стелею баритон Мазура. І раптом вирвався на диво чистий тенорок Никодима Диньки:
Подай же, дівчино, Подай же, гарная. На коня рученьку...Гуде бас Полікарпа Чугая, тихо співає Ничипір Сніп і кудись тягне Федір Рибка. Михей Кожухар помахом руки знаходить місце у хорі для Чугая і Мазура, очима спрямовує Диньку, стримує Федора Рибку, і пісня раптом стає широкою й ніжною.
Кохання, кохання — З вечора до рання... А сонечко зійде, А сонечко зійде — Кохання відійде...Розтривожений піснею і спогадами, Платон пішов додому. Біля перелазу наздогнав його Федір Метелик:
— Просив би, щоб взавтра мені бензину дали, Платоне Андрійовичу.
— Будь ласка, заходь вранці в контору.
— Дякую... Жаль мені, що ви не бачили картини.
— Ще встигну.
— Я хотів, щоб ви перший, бо це діло таке,— туманно натякав на щось Федір.— Я розумію... Платоне Андрійовичу, ходімо до клубу... Я для вас одного покажу. Га? — перейшов на шепіт.
— Ходімо,— погодився Платон.
Федір перемотував стрічки:
— Я швидко, Платоне Андрійовичу.
Гайворон сів у кутку, в останньому ряду. Чекав. На підлозі лежав якийсь папірець, підняв, прочитав:
«Дорога Лесю!!! Як прийдеш у кіно до клубу, то сідай в останньому ряду, я, може, теж біля тебе сяду, якщо відв'яжуся від Алика Кози. Сьогодні в школі ти була дуже сумна, що в тебе сталося? Якщо тебе хтось зобидив, то скажи мені зразу. Я за тебе всім повідкручую голови. Я весь час думаю про тебе, Лесю. Напиши, чи ти думаєш про мене і що саме. Я тебе дуже л...
Твій до гроба Василь Гайворон».
Платон заховав цидулку в кишеню. З ніжністю подумав про брата. Це ж якій він Лесі пише? А-а, Це Купрієнкова донька. Очі — ніби льон цвіте і дві коси русяві... Коли приходить до них, то Васька наче хтось підмінює. Шістнадцятий рік Васькові, дев'ятикласник. Витягнувся, уже Платона наздоганяє. Завжди в роботі, все ж на його руках: сам варить їсти, миє підлогу, відносить прати білизну до тітки Ганни Кожухарихи... Не по літах серйозний. Платон любив ті вечори, коли вони вдвох сиділи з братом на старій теплій лежанці. Він розмовляв з Васьком, як з рівним, секретів між ними не було. А ось про Лесю Васько йому не сказав ще... Отак
