Одинадцять хвилин - Пауло Коельо
— Тримай голову низько! Ти прийшла сюди, щоб я тебе приборкав, щоби підкорятися всім моїм забаганкам, ясно?
— Атож, пане.
Він схопив її за руки й замкнув першу пару наручників на її зап’ястках.
— І ти в мене дістанеш доброї хлости. Поки навчишся добре себе поводити.
Відкритою долонею він ляснув її по гепі. Марія скрикнула, бо цього разу було справді боляче.
— А, то ти ще й репетуєш? А як тобі сподобається це?
Перш ніж вона встигла відреагувати, він запхав їй у рота шкіряний кляп. Він не перешкоджав їй говорити, вона могла сказати «жовте» або «червоне», але відчувала, що така її доля — дозволити цьому чоловікові робити з нею все що завгодно, й утекти звідси не було як. Вона була гола, з кляпом у роті, в наручниках, а в її жилах замість крові струменіла горілка.
Ще один ляпас по гепі.
— Пройдися туди-сюди!
Марія почала ходити, підкоряючись командам «зупинися», «обернися праворуч», «сядь», «розтули ноги». Раз у раз, навіть без жодної на те причини, він підіймав розкриту долоню, й вона відчувала біль, відчувала приниження — що було сильнішим і болючішим, аніж біль, — відчувала себе в іншому світі, де не існувало більше нічого, й це було відчуття майже релігійне, це було бажання стерти себе цілком, слугувати, втратити уявлення про своє «я», про свої прагнення, про свою волю. Вона була вся мокра, збуджена й не розуміла, що з нею діється.
— Навколішки!
Позаяк Марія постійно тримала голову низько опущеною на знак покірливості й приниженого смирення, вона не могла бачити, що відбувається; але вона звернула увагу на те, що в тому іншому всесвіті, на іншій планеті, цей чоловік тяжко відсапувався, стомившись від ляскання батогом та ляскання по її сідницях розкритою долонею, тоді як вона відчувала, що все більше наповнюється силою та енергією. Вона вже втратила всякий сором, і їй було мало показувати, що вона тішиться, вона почала стогнати, просила, щоб він лоскотав їй пуцьку, проте чоловік замість цього схопив її й потяг на ліжко.
Гвалтовно — але з такою ґвалтовністю, що, як вона знала, не завдасть їй найменшої шкоди, — він розсунув їй ноги й прив’язав кожну з одного й другого краю ліжка. Руки в неї були закуті в наручники, ноги розчахнуті, в роті кляп, — коли ж він у неї проникне? Невже він не бачить, що вона вже готова, що хоче йому слугувати, що вона стала його рабинею, його твариною, його річчю, що вона зробить усе, що він їй накаже?
— Хочеш, щоб я тебе всю роздер?
Вона побачила, що він притулив пужално батога до її пуцьки, протягнув його згори вниз, і в ту мить, коли він торкнувся її клітора, вона втратила тяму. Вона не знала, скільки часу вони там були, не знала, скільки разів він її лупцював, але зненацька до неї прийшов оргазм, оргазм, який десятки, сотні чоловіків за ці місяці так і не змогли в ній розбудити. Спалахнуло сліпуче світло, й вона відчула, що провалюється в якусь чорну яму, бездонну яму своєї душі, де гострий біль і страх перемішалися з абсолютною насолодою, це відчуття винесло її за всі ті межі, які вона знала, й Марія застогнала, зойкнула голосом, що його придушив кляп, засмикалася на ліжку, відчуваючи, що наручники перетирають їй зап’ястки, а ремені повпиналися в литки, засмикалася так, як ніколи не смикалася, саме тому, що не могла зворухнутися, зойкнула так, як ніколи не зойкала, бо в роті у неї був кляп, і ніхто не міг її почути. Це були біль і втіха, пужално батога тиснуло на її клітор усе сильніше, й оргазм бризнув з її рота, з її пуцьки, з усіх пор її тіла, з її очей, з усієї шкіри.
Вона провалилася в якийсь транс і потроху опускалася кудись, опускалася, вона вже не відчувала пужално батога між своїми ногами, відчувала лише своє волосся, змочене рясним потом, та доторки ніжних рук, що знімали з неї наручники та розв’язували реміняччя, яким були примоцовані до ліжка її ноги.
Вона лежала, збентежена, неспроможна дивитися на чоловіка, бо відчувала сором за себе, за свої зойки, за свій оргазм. Він лагідно гладив її по голові й водночас важко відсапувався — проте втіху спізнала тільки вона; він не пережив жодної миті екстазу.
Її голе тіло обняло цього повністю вдягненого чоловіка, виснаженого після стількох наказів, стількох криків, стількох зусиль, спрямованих на те, щоб утримати ситуацію під контролем. Вона тепер не знала, що казати, як продовжувати, але почувалася впевненою в собі, почувала себе під захистом, бо це ж він запросив її піти з ним туди, де вона не була ніколи, а отже, він був її захисником і її володарем.
Вона заплакала, й він терпляче чекав, коли вона закінчить.
— Що ви зі мною зробили? — запитала крізь сльози.
— Те, що ви хотіли, аби я зробив.
Вона подивилася на нього й відчула, що розпачливо потребує його.
— Я вас не силував, не примушував, і я не чув, аби ви сказали: «Жовте»; моєю єдиною силою була та, яку ви мені давали. Тут не було ніякого примусу, ніякого шантажу, діяла лише ваша воля; хоча ви були рабинею, а я був володарем, моя єдина влада полягала в тому, що я міг штовхати вас у напрямку вашої власної свободи.
Наручники. Ноги прикручені ременями. Кляп у роті. Приниження, яке було сильнішим та інтенсивнішим, аніж біль. Та навіть при всьому цьому — він мав рацію — її опанувало відчуття абсолютної свободи. Марія була наповнена енергією, силою і вельми здивувалася, помітивши, що чоловік із нею поруч був геть виснажений.
— Ви досягли оргазму?
— Ні, — сказав він. — Володар тут для того, щоб приборкувати раба. Втіха раба приносить радість володарю.
Усе це, здавалося, не мало ніякого глузду, бо нічого подібного не розповідається в історіях, нічого подібного ми не спостерігаємо в реальному житті. Але тут був світ фантазії, вона була переповнена світлом, а він здавався якимсь непрозорим, виснаженим.
— Можете йти, коли хочете, — сказав Теренс.
— Я не хочу йти, хочу зрозуміти.
— Тут нема чого розуміти.
Вона підвелася, в усій красі та сліпучості своєї голизни, й наповнила вином два келихи. Запалила
