Білі зуби - Зеді Сміт

— Міззззз?

— Міз.

— А це що — якийсь лінгвістичний гібрид між словами місіс і міс? — запитав Самад зі щирою цікавістю, не зауважуючи, що нижня губа Каті Мінівер уже тремтить. — Щось, щоб сказати про жінку, яка або втратила чоловіка, або вже не має шансів знайти собі іншого?

Алсана зі стогоном опустила голову в долоні.

Самад подивився у свої записки, обвів там щось ручкою і знову повернувся до зборів.

— Отже, День врожаю.

Йорзання, чухання, закидання ноги на ногу, поправляння одягу.

— Так, містере Ікбол, — сказала Каті Мінівер. — Що ви хотіли сказати з приводу Свята врожаю?

— Я, власне, хочу дізнатися: що собою взагалі являє цей День врожаю? Що воно таке? Нащо це? І чому мої діти мають це святкувати?

Класна керівничка, місіс Овенс, м’яка жінка із гладеньким обличчям, половину якого приховувала драматично підстрижена гривка, прийшла на допомогу Каті Мінівер:

— Містере Ікбол, ми вже обговорювали релігійні свята восени. Я переконана, вам відомо, що наша школа визнає велику кількість різних релігійних і нерелігійних свят, а саме: Різдво, Рамадан, Китайський Новий рік, Дівалі, Йом Кіппур, Ханнуку, День народження Хайле Селассі та смерть Мартіна Лютера Кінга. Свято врожаю є частиною шкільного курсу на релігійну толерантність, містере Ікбол.

— Розумію. І багато, місіс Овенс, у Манор-Скул язичників?

— Язичників? Боюсь, я вас неправильно зрозу…

— Це дуже просто. Християнський календар має тридцять сім свят. Тридцять сім. Мусульманський — дев’ять. Тільки дев’ять. І вони зовсім витіснені цією неймовірною навалою християнських свят. Тепер моя проста пропозиція. Якщо ми викинемо всі поганські свята із християнського календаря, звільниться приблизно двадцять днів, — Самад підглянув до свого аркуша, — двадцять днів, коли діти зможуть святкувати Лайла-уль-Кадр у грудні, Ейд-уль-Фітр у січні та Ейд-уль-Адга у квітні, наприклад. І перше поганське свято, яке має вилетіти, це, на мій погляд, і є Свято врожаю.

— Боюсь, — сказала місіс Овенс зі своєю приємною, але твердою посмішкою, — витирати християнські свята з календаря трохи не в моїй компетенції. Інакше б я відмінила Святвечір, щоб звільнити собі купу часу, який щороку витрачаю на готування-прибирання.

Самад проігнорував смішок, що прокотився після її репліки, і наполягав далі:

— Але це те, що я думаю. Свято врожаю ніяке не християнське свято. Де у Біблії сказано: «Бо повинен будеш красти їстівне із сервантів батьків своїх і нести його до школи, і муситиме матір твоя пекти хлібину у формі риби»? Це язичництво! Покажіть мені, де це сказано: «І віднесеш коробку морожених рибних паличок Бабі Язі, що живе у Вемблі»?

Місіс Овенс, незвикла до сарказму, якщо його використовували не з педагогічною метою, наприклад: «Чи ми живемо в сараї? Я думаю, що у власному домі ви теж так поводитеся?» — спохмурніла.

— Містере Ікбол, без сумніву, ідея милосердя — це той аспект, який робить Свято врожаю достойним святом. Дарування їжі літнім людям — звичай, вартий поваги, є для цього пряма вказівка у Письмі чи немає. Звісно, в Біблії не написано, що ми маємо їсти індичку на Різдво, але чомусь ніхто не засуджує цей звичай. По щирості, містере Ікбол, ми розглядаємо такі речі швидше як громадські, аніж релігійні.

— Бог для людини — її громада, — підвищив голос Самад.

— Та-а-ак. Будемо голосувати за пропозицію?

Місіс Овенс нервово оглянула залу.

— Хто-небудь приєднується до пропозиції?

Самад стиснув руку Алсани. Вона копнула його під столом. Він наступив їй на великий палець. Вона щипнула його в бік. Він заломив їй мізинець, і вона вимушено підняла праву руку, водночас штурхаючи його лівою в живіт.

— Дякую, місіс Ікбол, — сказала місіс Овенс, і Джаніс та Елєн глянули на Алсану із засмученими, жалісливими усмішками, з якими зазвичай дивляться на залежних ісламських жінок.

— Усі, хто «за» викреслення Свята врожаю зі шкільного календаря….

— На підставі його язичницького коріння!

— На підставі його певних язичницьких… конотацій. Підніміть руки.

Місіс Овенс оглянула залу. Піднялась одна рука — симпатичної вчительки музики Погші Барт-Джонс — велика кількість браслетів зіслизнула вниз по передпліччю. Потім Чалфени, Маркус і Джойс, не першої молодості гіппівське подружжя, вбране у псевдоіндійському стилі, підняли руки з викликом. Потім Самад притис поглядом Клару та Арчі, які покірно сиділи з протилежного боку, і над зібранням піднеслося ще дві руки.

— Тепер «проти».

Піднялись решта тридцять шість рук.

— Пропозиція не пройшла.

— Я впевнений, що відьми, гобліни та інші сонцепоклонники Манор-Скул будуть задоволені, — сказав Самад, сідаючи на своє місце.

Після зборів, коли Самад повертався з туалету, відливши з деякими труднощами в мініатюрний пісуарчик, в коридорі його перестріла симпатична вчителька музики Поппі Барт-Джонс.

— Містере Ікбол.

— Гм-м?

Вона простягнула довгу, білу, всіяну легким ластовинням руку:

— Поппі Барт-Джонс. Я викладаю Маджіду і Міллату в оркестрі та на співах.

Самад замінив свою мертву праву руку, яку вона збиралася потиснути, на живу ліву.

— Ой, пробачте!

— Нічого, нічого. Вона не болить. Просто не рухається.

— А, добре. Добре, що немає, знаєте, болю.

Вона виглядала, як