Химери Дикого поля - Владислав Валерійович Івченко

Я поправив! – збрехав, а сам побачив, як Понамка під’їхала до Непийпива і щось нерішуче сказала. Він слухав її, а потім посміхнувся! Він кивнув і почав наказувати. Невдовзі до нього під’їхали кілька десятків джур. Вони тримали у руках смолоскипи, зроблені з одягу диких і їх списів. Непийпиво показував, де треба запалити траву. Джури мовчки слухали. Дикі сунули на нас, не припиняли верещати. Вони вже повністю вийшли з лісу, тепер хутко наближалися до нас, розлючені і величезні. Непийпиво особисто підпалював смолоскипи, здається, у нього була звичайна запальничка! Джури з палаючими смолоскипами вишикувалися. Непийпиво махнув рукою, джури опустили смолоскипи у траву і рушили уздовж нашого війська. Суха трава легко зайнялася, а вітер почав гнати вогонь у бік диких. Ті зупинилися, не розуміли, що відбувається, верещали ще більше.

– До бою! – наказав Непийпиво.

І всі почали шикуватися. Джури зі жмутками коротких списів по флангах, а в центрі паничі, за ними слуги. Непийпиво наказав джурам наблизитися до диких і кидати в них списи, але у близький бій не вступати. Коли списи закінчаться, то відійти вбік.

– І пам’ятайте про братів вабоєних! – Непийпиво підхопив мішок з головами вбитих паничів і струснув ним. – Джури, напрод!

Джури зірвалися з місця і поскакали на диких, до яких стрімко наближалося полум’я степової пожежі. Дикі верещали, але не тікали. Ось вогонь досяг перших диких, вони почали стрибати через палаючу траву, а тим часом джури наблизилися і стали кидати списи. Дикі стрибали у вогонь, який обпікав їм ноги, переходив на одяг, що легко спалахував. А тут ще списи, цілі хмари списів від джур, які хоч і не вбивали, але ранили. Дикі намагалися кидати каміння, але дим виїдав їм очі. Дикі відчайдушно верещали, частина з них прорвалася через вогонь, джури кидали в них останні списи.

– Брате Жох, напрод! – наказав Непийпиво. Він залишився з окремим загоном, в якому була і Понамка, а більша частина паничів та слуг рушила за Жохом, який їхав попереду з великим щитом і довгим важким списом. Я подивився на Сашка, той показав, щоб я залишався.

– Слуга мусить бути при своєму паничеві, – пояснив він.

Я радісно погодився, бо бачив, що попереду буде страшна бійка.

– Слава Ісусу Кривавому! – закричав Жох.

– Слава Ісусу Кривавому! – відповіли паничі.

– На смерть! – заволав Жох.

– На смерть! – заволало військо.

Загін почав набирати швидкість. Паничі повторювали свій бойовий клич «На смерть!», дикі верещали серед диму та вогню. Джури кинули останні списи і відступили, пропустивши клин, на чолі якого мчав Жох. Удар, крики, тріск щитів та списів. Клин паничів різав темний натовп диких, але поступово гальмувався у ньому. Схоже було на те, що розтрощити диких одним ударом не вдалося, почалася страшна бійка. Непийпиво дивився на битву. Всі озиралися на нього, чекали наказу. Але він щось вичікував. Понамка не могла спокійно всидіти у сідлі, аж тремтіла, зверталася до Непийпива, а той мовчав.

Жох нарешті пробився до кінця чорної хмари, розрізав диких навпіл, але вони і не думали бігти, навпаки почали потроху тіснити наших на правому фланзі. А тут з лісу вийшов ще один загін диких. Вже не такий великий, кілька сотень, але вони верещали, наче їх були тисячі. Я помітив, що наші почали відступати. Це слуги, паничі билися, а от слуги злякалися. Може б, і побігли, але джури вбили кількох дезертирів і підперли слуг, загальмувавши наступ. Але дикі тиснули далі, і правий фланг продовжував відступати. Дикі, що вибігли з лісу, тепер поспішали до своїх товаришів.

– Треба атакувати! – закричала Понамка.

– Ні! – гримнув Непийпиво.

На поле битви страшно було дивитися. Паничі протикали своїм списами диких, рубали їх шаблями. Натомість дикі збивали паничів з коней ударами своїх величезних палиць. Крики і вереск. Дикі ударами своїх важких сокир вбивали одразу по кілька слуг, а ті кидалися на диких по двоє-троє, хтось гинув, а хтось завдавав удару кинджалом, пробивав живіт чи різав шию. Джури підбирали списи і знову кидали їх, а потім приймали смерть у ближньому бою. Страшенна машина смерті вправно перемелювала людей та диких, перетворювала їх на трупи чи калік. Однак і скалічені намагалися завдати останній удар ворогу, атакували, після чого гинули.

– Наші зараз побіжать! – скрикнув хтось із паничів.

– Ні! – наказав Непийпиво. Він стиснув шаблю так, що в нього аж побіліла рука. Він дивився божевільним поглядом на битву.

Загін диких наближався, коли він вдарить, військо побіжить. Це навіть я розумів! Чого чекав Непийпиво?

– На смерть! – нарешті закричав він і зірвався з місця.

– На смерть! – з радістю заверещали всі.

Помчали за Непийпивом. Було нічим дихати, у повітрі тхнуло горілою травою та смаленим. Я думав, що ми вдаримо по загону диких, який вийшов з лісу, але замість цього Непийпиво спрямував удар на наш правий фланг, який вже вигнувся і ось-ось міг побігти. Ми вдарили диким майже у спину. Паничі, що вишикувалися за Непийпивом, вбивчим гостряком розрізали лави диких. Довгі списи проштрикували чудовиськ. На деяких з диких палав одяг, але вони не звертали уваги, билися і збуджено верещали. Я побачив, як Непийпиво вбив одного дикого, ще одного, тільки на третьому його спис зламався. Непийпиво вихопив шаблю, відбив удар дикого і рубанув по обличчю, вирізав око, шматок носа та щоки.

Я задивився на подвиги Непийпива, коли з-за спин паничів вистрибнув скривавлений дикий з величезною палицею. Одним ударом він зніс двох слуг, хоч вони і прикривалися щитами. Потім ще одного. Сашко кинув у нього спис, потрапив у тулуб, але дикий наче і не помітив, атакував далі. Я теж кинув спис, не влучив. Дикий був вже поблизу Сашка, заніс палицю для вбивчого удару. Але я встигнув увігнати інший спис йому в шию. Дикий повернувся зі списом у шиї, зміг вдарити. Його палиця розбила голову моєму мулові, я гепнувся на землю, мул привалив мене. Я злякався за ногу, бо зі зламаною ногою мені був кінець. Боляче, але я висмикнув ногу з-під тварини, зміг підвестися, вихопив кинджал. Дикий зі списом у шиї хитався, намагався вдарити Сашка. Я стрибнув дикому на спину і увігнав кинджал йому в шию. Дикий захрипів, скинув мене і впав на коліна. Якийсь джура увігнав у нього спис. Тільки тоді дикий завалився, вже мертвий.

Я заверещав у первісній люті мисливця-переможця, якої ніколи в себе не помічав. Коли вискочило ще кілька диких. Мабуть, вони зірвали з себе палаючий одяг, бо були голі. І так виглядали ще страшніше, бо видно було їх незграбні,