Спадок з бонусом - Інна Земець

Вклякла від цих слів і відповісти не знала як, бо ще і минулого разу трохи повірила, та відлунням його зізнання повторити поки не готова була. На щастя, часу на роздуми мені і не дав, знову відволікаючи від усього за межами нашого затишного барлогу.

Лиш наступного дня згадала про світ довкола і в пошту зазирнула. Веніамін Павлович таку новину подарував, що і гопки скакати захотілось - знайшовся ще один покупець, гроші платить великі, стільки і він не сподівався почути, що вже про мене казати, коли і так на все що завгодно була згодна. Папери вже починає оформлювати, при чому швидко – покупець сам поспішає, каже, дружині подарунок купує. Сподіваюсь, дружині справжній і що вона буде щаслива – щиро так думаю, хоч і шкода трохи з ним розлучатись. Похвасталась Назару, привітав, хоча і не сильно вдоволений, та більше не дратував мене новими пропозиціями. Лише пораду підкинув.

- Сьогодні шантажисту напиши, що за два тижні все, або зараз лиш третину і крапка – запевняю, що погодиться зайвий час почекати, а нам це лиш на користь.

Так і сталося – Назар не помилився і час нам виторгував, який останнім часом летів непомітно і стрімголов.

Настав час в місто збиратися. На життя не жаліюся – в гостях у Назара мені зовсім не сумно, та зміна декорацій все ж потішила. Спочатку до Веніаміна Павловича завітали, папери переглянула, ще раз із суми пораділа і  підпис сміливо поставила.  Пів справи зроблено, дочекатись переказу і можна половину у Марка взяти. Врешті-решт, Назар правий, то його теж безпосередньо стосується. Коли спадок отримаю – все до копійчини поверну, та поки не збанкрутує від такої суми. Якщо справді кохав Ігната, то має допомогти. Дорогою до Навроцького озвався телефон Назара, коротко кількома словами перекинувся, вилаявся і до мене обернувся.

- Яра, треба скасувати цей візит.

- Чого? Щось трапилось?

- Ще ні, але або мушу тебе саму на кілька годин залишити, або втратити шанс важливу розмову провести. Обидва варіанти поганючі, краще б нам Марка іншим разом навідати.

- Слухай, так полиши мене і їдь собі у справах. Я ж не сама і не бозна де буду. І охорона є в домі. Ти ж не надовго?

- На кілька годин максимум.

- От і все – їдь і не турбуйся.

Так просто не здався, зарулив у двір Марка і поки ми з ним вітались, відійшов подалі з телефоном в руці. Зробив кілька дзвінків, по території походив і до нас підійшов.

- Вітаю Марк, - подав йому руку, потиснув. – За пів години до вас приїде чоловік на ім’я Денис – пустіть його, хай до мого повернення тут побуде. І ще прохання маю. Даш доступ до камер на ділянці?

Наче спитав, а сам відмови не чекав – рішуче простягнув господарю свій телефон. Марк засміявся, та всі забаганки виконав. Назар покликав мене в сторону, взяв обіцянку, що у свій дім заходити не стану, а тут його чекатиму. Звісно, розцілував так, ніби навік прощаємось, згадала де я, лиш коли Назар в автівку сів, а Марк зі спини до мене підійшов.

- Що, нарешті і тобі з Райчуком пощастило?

- Марк, так і раніше не жалілася, - сховала почервонілі щоки, обійняла його і попрямували в дім.

-  Перестань, ніби велике щастя поряд із нами колись відчувала, - відмахнувся він.

- Даремно так кажеш. Відчувала. Просто інше то щастя було, - лукавити не довелось, бо ніколи себе нещасною жертвою обставин не вважала, відколи сама за себе навчилась виважені рішення приймати. – Краще скажи як ти?

Звісно, не чудово, від дня смерті Ігната спливли якісь тижні, а разом вони десяток років були. Рівноваги переді мною не втратив і справжніх почуттів не виказав,  та все ж бачила, як під показною силою духу інші свої емоції глибоко сховав.

- І як те фото до чужих рук потрапило? – дивувався Марк. – Колись здуру зробили, та не для того ж, щоб надрукувати і в сімейний альбом вклеїти! Думав, давно звідусіль його вичистив, а треба ж, яка халепа…  Спочатку так розлютився, що і копійки не хотів за нього віддавати, а потім охолов і сам собі сказав: «Не маєш права так Ігната підвести». На жаль, зараз всю суму сам і не потягну – багато мій нащадок інвестицій потребує, та половину додам.

Заспокоїла, що потрібно навіть трохи менше, та довго на цій сумній та брудній темі вже не лишались. Ще і обід по тарілкам не розклав, як у дворі з’явився незнайомий чоловік – Денис, якого Назар до мене приставити вирішив. З дозволу господаря по дому пройшовся і на терасі всівся. Двір видно і ми за скляними дверима як на долоні.

- Нічого собі, які безпрецедентні заходи безпеки, - зауважив Марк.

- Так, на перший погляд може трохи і надмірні, та насправді так не вважаю.

Розповіла без зайвих подробиць про клініку та розмову з Браницьким. Насторожила свого співрозмовника, занервував сильно. Ясна річ, розуміє, що всі його давнішні надії співпрацювати накриваються реальністю, якщо Богуслав через мене його шматок бізнесу відкусити хоче.

- Про Браницького останнім часом чуток багато ходить, навіть якщо лиш частина з них правдива – краще від нього подалі триматись.  Не знаю де тебе Назар зараз переховує, та як такі справи – переїздіть до мене, краще.

- Дякую за пропозицію, та нема потреби, - от думаю, казати про Тимура чи вже сам знає. – Ми в надійному місці, в безпеці, зайвої охорони нам не треба. А про свою подбав і молодець. Знаєш, що в ніч пожежі у тебе гість тут був?