Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо
Усупереч вельми поширеній легенді дівчата самі оплачують свої витрати — квитки на літак, готелі, навіть неодмінні салатики. Асистенти модельєрів викликають їх на так званий кастинг, де відбирають тих, котрі вийдуть на подіум або візьмуть участь у фотосесії. У цей час їм доводиться коритися людям, які вічно перебувають у поганому гуморі й користуються своєю невеличкою владою для того, щоб зірвати на комусь досаду за свої повсякденні розчарування, тому чекати від них доброго або підбадьорливого слова не доводиться, і найчастіше з їхніх уст лунає: «Жахливо!» Дівчата виходять із одних проб і відразу біжать на інші, хапаються за свої мобілки, ніби за рятівну дошку, чекають ніби божественного одкровення тих слів, які пролунають звідти й повідомлять, що їх прийнято до Вищого Світу, де вони піднесуться над тисячами інших гарненьких облич і стануть зірками.
Батьки пишаються тим, що їхня дочка почала так добре, і каються, що спочатку були проти цієї кар’єри — адже хай там як, а дівчина тепер заробляє добрі гроші й допомагає родині. А закохані в них хлопці нерідко терзаються ревнощами, проте намагаються себе стримувати, бо мати дівчину, що працює в галузі високої моди, лестить їхньому самолюбству. Їхні агенти водночас працюють із десятками інших дівчат того самого віку й наділених тими самими фантазіями, й тому вони давно навчилися відповідати на їхні постійні запитання такого характеру: «А чи не зможу я взяти участь у Тижні Високої Моди в Парижі?», «А тобі не здається, що з моєю харизмою я змогла б чогось досягти в кіно?» Їхні подруги заздрять їм таємно або відкрито.
Вони відвідують усі вечірки, на які їх запрошують. Вони намагаються здаватися набагато важливішими, ніж вони є, але в глибині душі знають, що якби комусь пощастило зламати той бар’єр штучної криги, який вони споруджують навкруг себе, то вони були б тільки раді. Вони дивляться на чоловіків старшого віку зі змішаним почуттям відрази й прихильності — розуміють, що саме в їхній кишені ключ до великого успіху, й водночас не хочуть, щоб на них дивилися як на повій високого ґатунку. Їх завжди бачать із келихом шампанського в руках, але це лише частина того іміджу, який вони хочуть створити навколо себе. Вони знають, що алкоголь сприяє збільшенню ваги, а тому їхній улюблений трунок — мінеральна вода без газу, — бо газ, хоч і не впливає на вагу, проте може змінити обриси шлунка. Вони мають ідеї, мають мрії, мають гідність, проте одного дня все це зникне, коли вони вже не зможуть приховувати перші ознаки целюліту. Кожна складає таємну угоду із самою собою: ніколи не думати про майбутнє. Більшу частину тих грошей, які заробляють, вони витрачають на засоби підтримання краси, що обіцяють їм вічну молодість. Обожнюють модні черевички, але шикарне взуття коштує надзвичайно дорого; проте навіть за цих обставин вони іноді дозволяють собі придбати найкращі. Зате одяг вони купують за півціни, використовуючи свої контакти. Живуть вони в малих помешканнях із батьком, матір’ю, братом-студентом, сестрою, що обрала собі фах бібліотекарки або наукового працівника. Усі вважають, що вони заробляють великі гроші, і постійно просять у них позичити. Вони позичають гроші, бо їм хочеться здаватися поважними, багатими, щедрими, вищими на голову від інших смертних. Їхній поточний рахунок у банку завжди на нулі, а ліміт кредитної картки вичерпаний.
Вони зберігають сотні візитівок, зустрічаються з добре вдягненими чоловіками, що обіцяють їм роботу, тим обіцянкам вони, звичайно, не вірять, проте іноді телефонують лише для того, щоб зберегти контакт, бо знають, що одного дня їм може знадобитися допомога, хоч за неї й треба буде платити. Жодної не обминула ця пастка. Усі вже мріяли про легкий успіх, і всі переконалися, що легкого успіху не існує. Усі у свої сімнадцять років пережили численні розчарування, зради, приниження, а проте навіть за таких обставин зберегли віру. Вони погано сплять, бо ковтають забагато пігулок. Їм розповідають жахливі історії про анорексію — хворобу вельми поширену в їхньому середовищі, щось подібне до нервового розладу, спричиненого постійною тривогою за свою вагу та зовнішність, яка зрештою закінчується тим, що організм відмовляється приймати будь-яку їжу. Вони запевняють, що з ними такого не станеться. Але ніколи не помічають, коли з’являються перші симптоми.
Прямо з дитинства, не знаючи ані підліткового віку, ані юності, вони приходять у світ розкоші та гламуру. Коли їх запитують про їхні плани на майбутнє, вони завжди мають відповідь на кінчику язика: «Навчатися на філософському факультеті. Я тут лише для того, щоб зібрати гроші на навчання». Вони знають, що це неправда. Точніше кажучи, відчувають, що ця фраза звучить трохи дивно, але не можуть зрозуміти чому. Вони дійсно хочуть здобути диплом? Їм потрібні гроші, щоб платити за навчання? Але ж вони не можуть дозволити собі навіть таку розкіш, як ходити до звичайної школи — вранці у них завжди проби, удень — фотосесія, а вже пізно ввечері — неодмінний коктейль, свято, на якому вони повинні неодмінно бути, щоб їх бачили, жадали, за хоплювалися ними.
Людям, які їх знають, їхнє життя здається чарівною казкою. І протягом певного періоду вони самі бувають переконані, що саме в цьому сенс їхнього існування — адже їм доступне тепер майже все, чим вони колись так захоплювалися, дивлячись на фотографії дівчат у модних журналах та в рекламі косметики. За певної ощадливості можна навіть зібрати трохи грошей. Але в такому настрої вони перебувають лише доти, доки щоденний ретельний огляд своєї шкіри не відкриє їм перші сліди, які залишає час. Від тієї хвилини вони знають — тепер лише від їхнього щастя та випадку залежить, щоб цих слідів
