Війна з саламандрами. Мати. Оповідання - Карел Чапек
Якщо в першій книзі «Війни з саламандрами» Чапек уміло показує в явно пародійній, гумористично-сатиричній формі ставлення буржуазного світу до чергової сенсаційної новини, відкриття на далеких островах нікому досі не відомих саламандр, і до не менш сенсаційної витівки — їх експлуатації заповзятливими ділками; якщо в другій книзі охоплення дійсності значно розширюється, зображувані події починають символізувати всю історію буржуазної цивілізації і буржуазного «прогресу» від його первісних до найрозвиненіших, імперіалістичних форм, і гумор та іронія відповідно змінюються нищівною сатирою, то в третій частині роману дається відображення найважливішої історичної стадії — тривожно-грізних передвоєнних років, саламандри вже уособлюють гітлерівський фашизм, і розповідь набуває гостро гротескного характеру. Простежуючи цей історичний розвиток, Чапек передбачав і попереджує.
Уособлені у двох багато в чому епізодичних, хоч і досить виразних образах — ван Тоха і Бонді, — епоха «первісного нагромадження» капіталу і епоха його імперіалістичного «фіналу» символізують своєрідні «початок» і «кінець»; але вони, здавалося б, зовсім не схожі, водночас легко впізнаються одна в одній. Родовід монополістичного синдикату «Саламандра» бере свій початок у «золотому віці» вільного, в чомусь навіть романтичного підприємництва.
Перспективи сьогоднішнього дня вимальовуються перед Чапеком досить невиразно. Але він занепокоєний тією позицією, що її має зайняти людина його оточення, прогнозуючи майбутнє. Полярні позиції представлено філософом Вольфом Мейнертом, автором книги «Загибель людства», і анонімним Іксом, що покладає надії на буржуазно-демократичну коаліцію в боротьбі з саламандрами. Ікс закликає:
«Треба ясно усвідомити бодай одне: коли на одному боці стоятимуть саламандри, то на другому стоятиме все людство. Люди проти саламандр! Час уже нарешті сформулювати цю тезу… БОЖЕВІЛЬНІ. ПЕРЕСТАНЬТЕ НАРЕШТІ ГОДУВАТИ САЛАМАНДР! Перестаньте давати їм роботу, відмовтесь від їхніх послуг, облиште їх… аби тільки люди, людська цивілізація й людська історія не працювали далі на саламандр! І перестаньте постачати їх зброєю, припиніть забезпечення їх металами та вибуховими речовинами, не посилайте їм більше наших машин і товарів! Тоді ви не будете давати тиграм зуби, а зміям отруту; не будете розпалювати вулкани й розламувати греблі, відкриваючи шлях повені… поставте саламандр поза законом, прокляніть їх і відлучіть від нашого світу, СКЛИЧТЕ ЛІГУ НАЦІЙ ПРОТИ САЛАМАНДР! Хай усе людство готується обороняти своє існування зі зброєю в руках…»
Категоричне неприйняття філософії Мейнерта і розуміння необхідності протидіяти їй характеризує загальногуманну позицію Чапека. Протиставляючи буржуазну демократію фашизмові і водночас, як справжній реаліст, вгадуючи прихований зв'язок між ними, Чапек не бачив тих реально історичних сил, що могли б покінчити з людиноненависництвом раз і назавжди. Чапекова картина світу, як вказував Б. Сучков, «не містила ні образів активних борців з саламандрами… ні картин подібної боротьби. Пояснюється це давньою недовірою Чапека до активного історичного діяння, віддаленістю його загальнодемократичного пізнання від революційних сил епохи».
«Війна з саламандрами» — це не лише найповніший вираз Чапекового неприйняття бездуховності буржуазного світу, не лише твір з особливо чітко розставленими соціальними акцентами, не лише безперечна й загальновизнана вершина сатири Чапека; «Війна з саламандрами» — це ще й оригінальне жанрове новотворення, книга, за визначенням С. Нікольського, «рухомої жанрової шкали». Справді, жанрові ознаки роману по ходу сюжету істотно, часом несподівано різко, змінюються залежно від його тематичних модифікацій і його ідейної спрямованості. Науково-фантастична і пригодницько-розважальна розповідь наче переростає в сатиричну утопію, в якій з розвитком фабули виявляються виразні памфлетні ознаки. Ніколи раніше такого жанрового синтезу в Чапека не було.
Роман Чапека — твір неминущого значення. Він успішно витримав іспит часом. А в конкретно-історичних умовах — в умовах смертельної загрози фашистського поневолення — його поява відіграла справді величезну роль.
Після «Війни з саламандрами» Чапек написав іще два прозаїчні твори — «Перша рятувальна» і «Життя і творчість композитора Фолтіна».
Повість «Перша рятувальна» (1937) цікава насамперед тим, що письменник після успіхів у жанрі фантастики звернувся до реального людського характеру, зобразивши чеського робітника. Серед співвітчизників Чапека це не залишилося непоміченим. С. Нейман і М. Пуйманова говорили про яскраво національний колорит відтворених тут сцен, про блискучу мовну майстерність автора. Й. Гора захоплювався несподіваним для нього вмінням Чапека проникнути в «шахтарську душу». І хоча у повісті відчутне намагання автора показати, що важкі випробування примушують об'єднуватися людей, які стоять на різних щаблях суспільної ієрархії, в даному разі пролетарів і капіталістів, твір красномовно свідчив, що Чапек обрав правильний шлях у пошуках свого суспільного і людського ідеалу.
І, нарешті, останній, незакінчений роман Чапека «Життя і творчість композитора Фолтіна» (1938) присвячено одній із так званих вічних тем — темі мистецтва, яка вирішується в прямому зв'язку з темою відповідальності за нього людини.
Видавши «Війну з саламандрами», Чапек звертається до жанру, перші успіхи в якому були ним досягнені ще в пору його творчого змужніння, — до жанру драматургічного. Це мало свої причини. В останні роки його творчого шляху, коли потреба Чапека в живому спілкуванні з аудиторією стала для нього як ніколи настійною, перед ним заново відкрилися можливості театрального мистецтва. Саме в цей час драматург виголосив слова: «В моєму сприйнятті театр — певна трибуна, платформа, кафедра для тих, кому є що сказати світу й життю…» Два останні твори Чапека-драматурга — «Біла пошесть» (1937) і, особливо, «Мати» (1938) — з'явились як наслідок цього глибокого переконання.
В «Білій пошесті» здавна проголошувані Чапеком принципи гуманізму набувають рис активної, хоча й утопічної войовничості. Герой п'єси, лікар Гален, що ненавидить війну, не вагається один виступити проти цілої мілітаристичної машини в державі, на чолі якої стоїть Маршал — диктатор фашистського типу. Гален — єдиний, хто вміє лікувати невблаганну «білу пошесть», і він пробує скористатися своїм умінням, щоб змусити сильних світу цього зректися воєнних планів. П'єса закінчується трагічно — Гален гине під ногами розлюченого натовпу обивателів, отруєних псевдопатріотичною демагогією, та, незважаючи на такий фінал, твір закликає до дії, і в цьому його справжня, хоч і гірка, мудрість.
В 1936 році почалася героїчна національно-визвольна війна Іспанського народу, керована комуністами. Чапек не дожив до трагічного фіналу іспанських подій: він помер 25 грудня 1938 р., незабаром після ганебної Мюнхенської конференції. Але до самої смерті він разом з усіма прогресивними письменниками Європи палко вітав іспанські народно-визвольні сили. Одним з останніх його чудових антифашистських творів є п'єса «Мати», в якій звучало відлуння боїв у Іспанії.
