Сон кельта - Маріо Варгас Льоса

Безліч тубільних слуг, босих і у фартухах, розносили трунки й тарілки з їжею. Ніч була лагідна, й у небі мерехтіли кілька зірок. Роджера здивувало, що він із такою легкістю розумів говірку лоретанців, трохи синкоповану й музикальну іспанську мову, в якій він упізнавав чимало бразильських виразів. Роджер відчув полегкість: він зрозуміє багато з того, що почує під час своєї подорожі, й це допоможе його розслідуванню, навіть якщо він матиме перекладача. Навколо нього за столом, де щойно подали жирний черепаховий суп, який йому було нелегко ковтати, точилися розмови водночас кількома мовами — англійською, іспанською, португальською, в присутності перекладачів, що уривали співрозмовників, створюючи паузи мовчанки. Несподівано префект, який сидів навпроти Роджера й чиї очі вже блищали після випитого вина та пива, плеснув у долоні. Усі замовкли. Префект проголосив тост за тих, котрі сьогодні прибули. Він побажав їм щасливого перебування, успішного здійснення своєї місії і щоб вони вдосталь натішилися амазонською гостинністю.

— Гостинністю жителів провінції Лоретана, а надто міста Іквітос, — докинув він.

Коли він сів, то звернувся до Роджера достатньо гучним голосом, щоб припинилися всі окремі розмови й розпочалася інша за участю всіх двадцятьох присутніх.

— Ви дозволите поставити вам одне запитання, шановний сеньйоре консул? Яку мету переслідує ваша подорож і навіщо створено вашу Комісію? Що ви хочете тут з’ясувати? Не вважайте моє запитання виявом зухвальства. Навпаки. Моїм бажанням і бажанням усіх представників влади є всіляко допомагати вам. Але ми повинні знати, навіщо вас сюди прислала Британська Корона. Це, зрештою, велика честь для Амазонії, й усі ми хочемо бути гідними такої честі.

Роджер Кейсмент зрозумів майже все, що сказав Рей Лама, але терпляче чекав, поки перекладач відтворить його слова англійською мовою.

— Як вам, безперечно, відомо, в Англії, у Європі, лунають протести проти жорстокого ставлення до тубільців, — спокійно пояснив він. — Тортури, вбивства — звинувачення дуже тяжкі. Сподіваюся, вам відомо, що головна каучукодобувна компанія вашого регіону, яка перебуває під управлінням сеньйора Хуліо С. Арани, Перуанська Амазонська компанія, це компанія англійська, зареєстрована на Лондонській біржі. Ані уряд, ані громадська думка Великої Британії не стануть терпіти, щоб одна з англійських компаній так брутально порушувала закони, людські й божественні. Мета нашої подорожі — дослідити і з’ясувати, чи є правда в цих звинуваченнях. Комісію послала сюди сама Компанія сеньйора Хуліо С. Арани. Мене — уряд Його Величності.

Крижана тиша запанувала над патіо, як тільки Роджер Кейсмент розтулив рота. Здавалося, стих і вуличний шум. Було помітно зацікавлену нерухомість, так ніби всі ці сеньйори, які лише хвилину тому рухалися й вимахували руками, зненацька стали жертвами несподіваного паралічу. Роджер відчував, що всі на нього дивляться. Клімат остраху й несхвалення прийшов на зміну атмосфері щирості й дружби.

— Компанія Хуліо С. Арани налаштована співпрацювати з вами на захист свого доброго імені, — майже викрикнув сеньйор Пабло Сумаета. — Нам немає чого приховувати. Корабель, який ми вам надамо для подорожі в Путумайо, це найкращий корабель нашої компанії, ви там матимете всі зручності, щоб на власні очі могли переконатися в наклепництві цих чуток.

— Ми вам дуже вдячні, сеньйоре, — сказав Роджер Кейсмент.

І в цю ж таки мить, під впливом незвичного для себе пориву, він вирішив піддати своїх гостинних господарів одному випробуванню, яке, безперечно, викличе в них реакцію, що багато чого підкаже йому та членам Комісії. Найприроднішим голосом, яким він користувався, коли говорив про теніс або дощ, він запитав:

— До речі, сеньйори. Вам відомо, чи журналіст Бенхамен Салданья Рока, сподіваюся, я правильно назвав його ім’я та прізвище, перебуває в Іквітосі? Я зможу поговорити з ним?

Його запитання пролунало для присутніх, як вибух бомби. Вони обмінялися поглядами подиву й огиди. Тривала мовчанка запала по його словах, так ніби ніхто не хотів доторкатися до такої колючої теми.

— Але як! — нарешті вигукнув префект, театрально підкреслюючи свій жах і обурення. — То навіть у Лондоні вже знають ім’я цього шантажиста?

— Так, сеньйоре, знають, — підтвердив Роджер Кейсмент. — Викриття сеньйора Салданья Рока та інженера Волтера Гарденберга спричинили у Лондоні вибух скандалу про становище на каучукових плантаціях у Путумайо. Але ніхто з вас не відповів на моє запитання: чи сеньйор Салданья Рока перебуває в Іквітосі? Чи я зможу зустрітися з ним?

Знову запала довга мовчанка. Розгубленість і збентеження присутніх були очевидними. Нарешті озвався настоятель августинців:

— Нікому не відомо, де він є, сеньйоре Кейсмент, — сказав падре Уррутія досконалою літературною іспанською мовою, яка чітко відрізнялася від говірки лоретанців. Його Роджерові було найважче зрозуміти. — Він зник із Іквітоса певний час тому. Кажуть, ніби він перебуває в Лімі.

— Якби він не втік, жителі Іквітоса його лінчували б, — сказав якийсь старий чоловік, люто вимахуючи кулаком.

— Іквітос — земля патріотів! — вигукнув Пабло Сумаета. — Ніхто не подарує тому суб’єктові, що він вигадує таку мерзоту, аби підірвати престиж Перу й зруйнувати підприємство, яке принесло прогрес в Амазонію.

— Він це зробив, бо йому не вдався грабунок, який він замислив, — докинув префект. — Вас інформували, що Салданья Рока, перед тим як опублікувати свої підлі вигадки, намагався виманити гроші в Компанії сеньйора Арани?

— Коли ми відмовили йому, він опублікував свої вигадки про становище в Путумайо, — підтвердив Пабло Сумаета. — Його осудили за написання пасквілю, наклепи та примус людей до брехні, і його чекає в’язниця. Тому він і втік.

— Немає кращого способу про все довідатися, як побувати на місці подій, — прокоментував Роджер Кейсмент.

Окремі розмови прийшли на зміну розмові загальній. На вечерю далі подали страву, зготовлену з амазонських риб, одна з яких, що називалася ґамітана, надзвичайно сподобалася Кейсментові своїм делікатним і приємним смаком. Але приправа була надто пекучою.

Коли вечеря закінчилася, то, попрощавшись із префектом, він коротко обмінявся думками зі своїми друзями з Комісії. Сеймур Белл сказав, що Роджер припустився необережності, так несподівано зачепивши тему журналіста Салданы Рока, що так роздратувала відомих людей Іквітоса. Але Луїс Барнес підтримав його, бо в такий спосіб, мовляв, вони змогли з’ясувати, з якою ненавистю ці люди ставляться до бунтівного журналіста.

— Дуже шкода, що ми не зможемо поговорити з Салданы Рока, — сказав Кейсмент. — Мені хотілося б познайомитися з ним.

Вони попрощалися, і Роджер та консул повернулися в дім цього останнього тією самою дорогою, якою сюди прийшли. Гамір, бенкети, співи, танці, тости та бійки стали ще інтенсивнішими, й Роджера здивувала кількість хлопчаків — обшарпаних, напівголих, босих, — які попритулялися до дверей барів та борделів, спостерігаючи з лукавими личками, що там відбувається всередині. Було також багато собак, які нишпорили в