Щастя на порозі - Уляна Пас

- Я трудоголік, - хмикає Краєвський. - А що, хочеш, щоб я залишився?

Я знаю, що він мене дражнить. Напевно, подобається дивитися на моє червоне обличчя. Та цього разу я не збираюся червоніти. Хочеться бути більш рішучою поруч з ним.

- Було б добре, - посміхаюся.

- Справді? - здається, Натана дивує моя рішучість. - Тоді я просто зобов'язаний трохи відкоригувати свій графік. Як тільки повністю одужаєш, ми сходимо на побачення. Як тобі така ідея?

- Мені подобається, - щиро відповідаю. 

- Відпочивай, Мілано. Сили тобі ще знадобляться, - і звучить це так неоднозначно, що я таки червонію. 

Натан йде, а я приймаю душ та лягаю під ковдру. Сама розумію, що треба відпочивати. І не лише для того, щоб піти на побачення з Краєвським. Хочу якнайшвидше повернутися до нормального життя заради Ані, адже саме вона завжди буде для мене на першому місці.

Сплю практично весь день і лише надвечір дозволяю собі спуститися вниз та провести час з Анею. Все ж таки стан у мене не критичний і нічого не станеться, якщо трішки зможу погратися з крихіткою. 

Ірина Ігорівна передає мені крихітку, а сама прямує на кухню, щоб розпорядитися стосовно вечері. Я ж сідаю на м'який килим, а Аня повзає поряд, засовуючи до рота свої ж іграшки. 

Коли гримають вхідні двері, очікую побачити на порозі Натана, але аж ніяк не Артема. Він зупиняється посеред вітальні і не надто радісно розглядає нас з Анею. 

- Який сюрприз! - фиркає та сідає у м'яке крісло. - Швидко тебе виписали! Братик постарався?

- А тобі яке діло? - не збираюся бути люб’язною з цим хлопцем. Він приніс у моє життя багато проблем і навіть не думає брати на себе відповідальність. 

- Оу! Після струсу у тебе виросли зубки? - хороший настрій до Артема швидко повертається. Та я знаю, як в одну мить знизити його до мінусової позначки. 

- А в тебе так і не з'явилися батьківські почуття?

Усмішка на його обличчі дає тріщину, а я відчуваю себе трішечки щасливою. З'їв, мажоре?! 

- Артеме, ти приїхав? - Ірина Ігорівна з'являється у вітальні і добряче дивується, побачивши сина. - Залишишся на вечерю?

- І не тільки, - хлопець криво посміхається, при цьому не зводячи погляду саме з мене. - Напевно, я сьогодні тут залишуся. З донькою ближче познайомлюся.

І якщо для Ірини Ігорівни його заява як сніг на голову, то я навіть не дивуюся. Навіть не сумніваюся у тому, що про Аню він зараз точно не думає. А от мене позлити залюбки.

- Це хороші новини, любий! - щиро радіє жінка. - Може, візьмеш Анюту на руки?

- Думаю, що не варто, - холодний голос Натана змушує нас усіх повернути голови у його бік. Дивно, що ніхто з нас не почув, коли він прийшов. Краєвський впевнено проходить у вітальню і зупиняється поруч з братом. - Я не вірю у те, що ти нарешті взявся за голову. Якщо не готовий визнати Аню, краще взагалі не з'являйся тут. 

- А якщо я готовий? - несподівано випалює Артем. - Ти придумав чудовий план! Навіть готовий одружитися з Міланою. Слухай, Міло. Я ж батько Ані і можу довести це в суді. Вийдеш за мене, якщо скажу, що заберу у тебе малу? 

- Артеме! - Ірина Ігорівна накриває рукою обличчя, наче не вірить у те, що її син міг таке запропонувати. 

- А що? Я хіба гірший за Натана? Чому Мілана пішла на його повідку? Через гроші чи, може, присутній шантаж? Так у мене також бабло є! Що скажеш, Міло? Будемо родиною для малявки! Ти ж цього хотіла, коли мене шукала? - кожне слово Артема наповнене отрутою. Таке враження, наче він ненавидить нас усіх. 

- Замовкни! - Натан не відрізняється холодною стриманістю. Він хапає брата за плечі, а тоді б'є в обличчя так сильно, що той падає на підлогу.

Ірина Ігорівна налякано підстрибує, а у мене просто шок від того, що відбувається. Аня починає плакати, і мені доводиться взяти її на руки. Артем тим часом підскакує на ноги, спльовує кров з розбитої губи просто собі під ноги і кидається з кулаками вже на Натана. 

Все це схоже на божевілля якесь. Шкода лише, що все це насправді відбувається. І брати ненависно завдають ударів один одному.