В.І.Н. (Вибору іншого немає) - Валентин Терлецький

«Аякже! Я прослухав всі ваші пісні, прочитав всі ваші книги, вивчив напам’ять всі ваші вірші! Напевно, ви хочете перевірити, чи правильно я зрозумів вашу головну мету? Я згоден — ви маєте на це право», — чоловічок підвівся зі стільця і нервово заходив кімнатою, вже геть не зважаючи на те, що їх може почути хтось сторонній. — «Отже, я зрозумів практично все — аби не привертати їхньої зайвої уваги, і, до пори, до часу залишатися в тіні, ви вигадали Його. Ви спокійно розробляли свої ідеї під цим вдалим прикриттям. А потім — бац! Він нібито щезає. Тепер ви можете спокійно списати на Нього все, чим уже інфіковано цілий світ! Це ж нібито Його ідеї, а не ваші. А ви тим часом пожинаєте плоди!»

«Так а які, власне, мої ідеї і які плоди? І чим таким інфіковано цілий світ?»

«Ідеї?» — чоловічок зупинився посеред кімнати і переможно поглянув на Шульца, який вже присів на ліжку, взувши капці і одягнувши поверх футболки теплого светра. — «По-перше, повне руйнування звичних устоїв і традицій. Переворот громадської свідомості, розвал старих цінностей і започаткування нової ідеології — життя заради задоволення! Немає ані горя, ані бід, ані проблем, є лише суцільна, тотальна втіха, тут і зараз. Задоволення від усього — навіть від болю. Світ уже прозрів і поволі перебудовується на новий лад, який ви йому так майстерно підказали. А ви втішаєтеся з перемоги і поступово стаєте новим Месією, який вміло керує світом і задає людству потрібний Йому напрям розвитку. Треба визнати, план майже ідеальний. Майже! Якби не було їх — тих, хто заважає вам втілювати мету в життя».

«А хто це мені заважає?»

«Ті, хто не вірять, що Його ніколи не було насправді. Таких багато. Вони скрізь, навіть у цій лікарні. І вони стежать за вами, аби ви, часом, не утнули чогось несподіваного. Але відтепер у вас є я. Вірний помічник і спільник. Посвячений. Я знаю, як вам уникнути передчасного викриття і обманути ваших ворогів!»

«Як? Поділіться зі мною своїми думками».

«Все дуже просто — потрібно ще трішечки почекати, відлежатись на дні, і в жодному разі не проявитися раніше потрібного часу! Ви одразу відчуєте, коли цей час прийде, і це буде дуже скоро. І я допоможу вам із цим, будьте впевнені!»

«А як мені вас називати, бо ви моє ім’я знаєте, а я ваше — ні?»

«Називайте мене просто — Посвячений. Мені вистачить і цього. А моє колишнє ім’я давно втратило сенс. Тепер нас очікує нове життя і нові перемоги! Геть минуле, хай живе майбутнє!»

«Дякую за віру в мене! Я цього не забуду», — навіщось вимовив Шульц, і сам злякався тієї щирості, з якою прозвучали ці слова.

«Завжди до ваших послуг! Якщо я вам терміново знадоблюся — ви мене знайдете в тридцять четвертій палаті, це на третьому поверсі. А тепер мені потрібно зникнути, бо вони можуть вистежити мене, і тоді наша змова розкриється передчасно», — чоловічок підкрався до дверей, обережно визирнув у коридор, і, зробивши Шульцу якийсь таємний знак, щезнув.

Шульц довго роздумував над тим, що наговорив йому цей вочевидь божевільний пацієнт лікарні. У нього виникло багато питань, переважно без відповідей — наприклад, звідки цей чоловік дізнався, що Шульц зараз перебуває в лікарні? Звідки виникла вся ця маячня про Месію, містифікації, нову ідеологію для цілого світу? Досвід підказував Шульцу, що його нещодавній відвідувач — відвертий псих, але щось у цій історії змушувало його серце пришвидшено гупати в грудній клітині, а забитий мозок — гарячково шукати пояснення несподіваному повороту подій. Пролежавши у цих важких думках кілька годин, Шульц нарешті міцно заснув...

У наступні три дні нічого не відбувалося, час тягнувся повільно і неохоче, набурмосений ранок непомітно перетікав у сірий день, а той своєю чергою — у тихий похмурий вечір, і далі — у невідворотну ніч. Шульц потроху відходив від потрясінь останнього часу, і вже майже забув про жаскі видіння пекла і дивний візит Посвяченого. Йому ніхто не телефонував, ніхто його не відвідував, і Шульц шалено радів цьому, адже геть не бажав зараз із кимось спілкуватися, вислуховувати співчуття і розповідати про стан свого здоров’я. Вперше за багато місяців він, нарешті, досхочу виспався і тепер відчував, що швидко одужує.

На четвертий день у палаті знову з’явилася Галя, принесла багато різної їжі, напоїв і новий випуск «Бомби» з його третьою статтею, яку Сашпаш, подумавши, все-таки вирішив надрукувати. Посидівши біля його ліжка мовчки кілька хвилин, Галя нарешті озвалася, якось стривожено поглядаючи на колегу:

«Там зараз таке робиться! Я аж сама не своя. Ці твої статті... Коротше кажучи, пішов нездоровий ажіотаж навколо Нього, і багато в чому саме завдяки твоїм матеріалам. Його щодня згадують в телепрограмах, про Нього пишуть інші газети та журнали, розпочалися зйомки великого документального фільму про Нього. Згадала про Нього і наша влада — вже вирішено заснувати на Його честь стипендію для кращих студентів у виші, де Він вчився, провести якісь спортивні змагання Його пам’яті, організувати Його іменні конкурси — музичний і літературний, а на Новий Рік для молоді готується грандіозна акція на Його честь».

«Так це ж добре! Що в цьому поганого, Галю?» — аж підскочив від такої звістки Шульц.

«Не знаю, але все це якось... нещиро, чи що? Як тобі пояснити... Ти ж сам писав, що за життя Його всіляко труїли, цькували, замовчували. А тепер всі наче показилися — ходять чутки, що Його іменем планують назвати вулицю, де Він жив у дитинстві. Це, по-твоєму, нормально?»

«Це не просто нормально, це — круто! Його нарешті визнали. Краще пізно, ніж ніколи. Я не бачу причин засмучуватись або непокоїтися! Можна лише порадіти, що вони, кінець кінцем, віддали Йому належну шану».

«Але ж досі достеменно невідомо, живий Він чи ні! Що буде, якщо Він раптом