Доводи розсудку - Джейн Остін
Енн не поділяла її задоволення. Вона відчувала таку ж сильну неприязнь до Бата, як і раніше, але не казала про це; ледве розрізняючи крізь вікно, по якому текли краплі дощу, невиразні обриси домів, вона анітрохи не намагалася краще їх роздивитись; хоч яким неприємним був для неї тривалий проїзд вулицями, він усе одно здавався їй дуже швидким, бо хто ж тут буде радий її побачити? І з ніжною журбою вона оглядалася на гармидер Апперкросса й самоту Келлінча.
Останній лист Елізабет містив новини, певною мірою цікаві. Містер Елліот був у Баті. Він завітав до них на Кемден-плейс; завітав удруге й утретє; був підкреслено уважним. Якщо Елізабет і її батько себе не обманювали, він так само ретельно шукав із ними дружби і так само завзято виявляв теплі почуття до них, як раніше зневагу. Якщо все й справді так, це дуже цікаво; і містер Елліот викликав приємне здивування в леді Рассел, яка вже була готова зректися своїх слів, сказаних нею нещодавно в розмові з Мері, що цю людину вона б не хотіла бачити. Вона конче прагнула його бачити. Якщо він дійсно мав намір посісти, як йому й належить, місце слухняної гілки, йому треба пробачити те, що він був відірвався від родинного древа.
Енн менше цікавила остання обставина, але вона була не від того, щоб знову побачити містера Елліота, чого не могла сказати про багатьох інших, кого мала зустріти в Баті.
Супроводивши її на Кемден-плейс, леді Рассел вирушила до свого власного житла на Ріверз-стрит.
Розділ XV
Сер Волтер зняв чудовий дім на Кемден-плейс, у престижному місці, гідному такої видатної людини; і вони з Елізабет, на свою велику втіху, там улаштувались.
Енн із важким серцем переступала поріг, передбачаючи довге ув'язнення й питаючи себе: «Коли я нарешті зможу знову вас покинути?» Проте її прийняли з несподіваною сердечністю, і вона підбадьорилась. Батько й сестра були раді її бачити, бо хотіли показати дім і меблі, і тепло зустріли її. Коли вони сіли обідати, було навіть із задоволенням відзначено, що тепер їх четверо.
Місіс Клей була дуже привітною і весь час посміхалася, але її посмішки й люб'язність зовсім не дивували Енн. Вона не мала жодного сумніву, що місіс Клей, побачивши її, прикинеться вкрай задоволеною, але привітність інших була для неї несподіванкою. У них був, очевидно, чудовий настрій, і незабаром вона дізналася про причини цих радощів. Слухати Енн їм не дуже хотілося. Після марних спроб одержати від неї підтвердження того, що за ними вельми нудьгують ув окрузі, вони поставили їй трохи побіжних незначних запитань, а потім перейшли до розповіді про себе. Апперкросс не викликав у них інтересу, Келлінч їх мало цікавив; для них існував лише Бат.
Вони мали задоволення запевнити її, що Бат з усіх поглядів справдив їхні сподівання. Їхній дім, безсумнівно, був найкращим на Кемден-плейс, їхні вітальні перевершували всі, які вони бачили або про які чули, вишуканістю вмеблювання та смаком убрання. Усі шукали з ними знайомства. Усі хотіли їх відвідати. Хоч як вони ухилялися від усіх бажаючих їм відрекомендуватись, у них постійно з'являлися візитні картки людей, про яких вони уявлення не мали.
Оце й було джерело задоволення! Чи дивувалась Енн, що її батько та сестра щасливі? Вона не дивувалась, але, безперечно, зітхала, думаючи, що її батько не помічав принизливості цієї зміни, що він без жалю проміняв почесний обов'язок поміщика на суєтність маленьких міських радощів. Безперечно, вона зітхала, і посміхалась, і дивувалась, коли Елізабет, відчиняючи перед нею двері і з тріумфом водячи її з однієї вітальні до іншої, вихваляла їхній обшир: жінка, яка була господинею Келлінч-холла, вважала достатнім для своєї гордості відстань між двома стінами тридцять футів!
Але це були не всі причини їхнього щастя. Був іще й містер Елліот. Енн багато що почула про містера Елліота. Вони не тільки пробачили йому, вони були ним зачаровані. Він був у Баті близько двох тижнів (проїжджав через Бат у листопаді дорогою до Лондона, і, хоч затримався лише на добу, звістка про те, що сер Волтер оселився в місті, звичайно, дійшла до нього, але він не зміг тоді нею скористатись); тепер же він був у Баті вже два тижні, і насамперед після приїзду залишив свою візитну картку на Кемден-плейс, а потім так наполегливо намагався зустрітися з ними, а коли це сталося, виявив таку щирість, таку готовність забути про минуле, таке бажання знову спілкуватися зі своїми рідними, що їхня попередня добра думка про нього цілковито відновилась.
Вони не вбачали в ньому жодної провини. Він пояснив їм свою позірну зневагу. Усе сталося лише через непорозуміння. Він навіть на думці не мав їх зрікатися; він боявся, що його зреклися, не знати чому, і мовчав лише через свою скромність. Коли ж йому натякнули, що він, мабуть, нешанобливо чи неуважно відгукувався про сімейство та його честь, він був просто в нестямі. Він, хто завжди пишався, що належить до роду Елліотів, і дотримувався поглядів на родичання навіть надто суворих для нашої недбалої доби! Справді, він був здивований, але був упевнений, що його вдача та поведінка невдовзі доведуть, що це неправда. Його чесність могли ствердити всі, кого він знав; і, безперечно, зусилля, з якими він намагався при першій нагоді повернути становище родича й можливого спадкоємця, були неспростовним доказом його щирості.
Обставини його одруження теж, як виявилося, заслуговували поблажливості. Сам він не міг про це заговорити, але один дуже близький його друг, полковник Волліз, дуже гідна людина, справжній джентльмен (і непоганий на вроду, додавав сер Волтер), який з гарним смаком жив у Мальборо Білдінгс і з власної його наполегливої просьби відрекомендувався їм через містера Елліота, згадав деякі пов'язані з цим одруженням подробиці, які виправдовували містера Елліота.
Полковник Волліз давно знав містера Елліота, був добре знайомий і з його дружиною й добре розумів, як це все сталося. Вона була, звичайно, не знатного походження, але гарно вихована, освічена, заможна і без пам'яті закохалася в його друга. Була неймовірно чарівною. Сама його домагалась. Інакше ніякі гроші не спокусили б містера Елліота, і, крім того, сер Волтер вірив, що вона красуня. А це значною мірою було
