Спартак - Рафаелло Джованьолі

Коли ж побачила, що Сулла примушує Спартака битися з Арторіксом, якого — вона це знала — Спартак дуже любив, коли помітила його гнів і відчай, вона вжахнулась. А коли, до того ж, почула початок його безумної мови, що могла закінчитися не інакше, як загрозою і прокляттям Суллі, вона миттю збагнула, що без її негайного втручання Спартак неминуче загине.

Тоді з криком, що йшов від самого серця, вона вийшла з-за портьєри і звернула на себе загальну увагу присутніх.

— Валерія?.. — здивовано скрикнув Сулла, намагаючись підвестися на ложі, до якого був ніби прив'язаний надмірним їством і вином. — Валерія!.. Ти?.. Тут… і в цей час?

Усі встали чи спробували встати, бо вже не тримали рівноваги, і більш-менш чемно, але мовчки привітали матрону.

Відпущениця Ювентіна враз почервоніла, мов пурпур, потім зблідла, не встала, а знітилася, якось боком, потихеньку, непомітно сповзла з ложа і миттю щезла під столом.

— Привіт усім, — сказала Валерія, швидко оглянувши величезну залу і тим часом опановуючи себе, — і нехай захистять боги непереможного Суллу та його друзів! — Вона перезирнулася з Спартаком; він стояв, не починаючи бою, і дивився на неї. її поява в цю мить здалася йому чимось божественним, надприродним.

Сулла, все ще здивований її приходом у це місце і в такий час, допитливо позирав па неї згаслими, напівзаплющеними очима, а вона з усмішкою промовила:

— Ти стільки разів запрошував мене прийти на вечірку до триклінія, Сулла. Сьогодні я не могла заснути, почула віддалений шум вашого бенкету і вирішила одягти застольне вбрання та зайти сюди на чашу дружби. Я також хочу вмовити тебе, заради твого здоров'я, піти в свої покої не пізніше години першої зорі. Та, прийшовши сюди, я побачила блиск мечів і трупи. Що ж це таке, нарешті? — з почуттям глибокого презирства палко вигукнула матрона. — Чи ж вам замало незліченних жертв у цирках та амфітеатрах, що ви з дикою насолодою тепер відроджуєте заборонені варварські звичаї старовини, які давно вже вийшли з ужитку? Ви хочете веселитись і впиватися передсмертними муками, хочете у п'яній гримасі повторювати судороги губ, зведених корчами агонії й відчаю?

Всі, понуривши голови, мовчали, і сам Сулла, який спочатку намагався зв'язати кілька слів, теж замовк, ніби обвинувачений перед суддею.

Тільки гладіатори, особливо Спартак і Арторікс, дивилися на жінку поглядом, сповненим любові і вдячності.

— Ану, ви! — після короткого мовчання наказала дружина Сулли рабам. — Заберіть негайно і поховайте ці трупи, змийте підлогу і облийте її маслами й пахощами! Та налийте в мурринську чашу Сулли фалернського вина і обнесіть усіх гостей на знак дружби.

Поки раби виконували накази Валерії, гладіатори вийшли.

Серед мертвої тиші чаша дружби обійшла гостей, та мало хто з них вкинув у неї пелюстки з своїх вінків. Потім мовчки, похитуючись вони всі один по одному вийшли з триклінія — одні до призначених їм кімнат, інші — в Куми.

Сулла знову звалився на ложе і мовчав, ніби в глибокій задумі, хоча насправді він просто отупів від хмелю. Валерія почала шарпати його:

— Ну!.. Вже час перших півнів. Чи підеш ти нарешті до своєї опочивальні?

Сулла повільно, з зусиллям підвів голову, підняв обважнілі повіки, глянув посоловілими очима і, насилу вимовляючи слова, що клекотіли в горлі, сказав: * — А, так ти., вчинила тут розгром… у триклінії і позбавила мене моїх розваг? О, присягаюсь… Юпітером Державцем… це безглуздо… це замах на могутність… Сулли Щасливого… Епафродіта… диктатора… Присягаюся всемогутніми богами!.. Я володар Риму… всього світу… і не бажаю, щоб мною командували… не бажаю…

Валерія дивилася на нього жалісно і водночас зневажливо, а Сулла, знов піднявши голову, п'яно белькотав:

— Метробій!.. Де ти, мій любий Метробію? Прийди до мене на поміч… я хочу вигнати геть… хочу зректись оцієї…

Пломінь гніву блиснув у чорних очах Валерії. Вона ступила крок до ложа і закричала з огидою в голосі:

— Гей, Хрізогоне, поклич-но рабів і звели перенести до опочивальні твого господаря! Він п'яний і обжерся, наче брудний могильник!

Суллу поклали в ліжко, де він проспав решту ночі і більшу частину наступного дня. Валерія не зімкнула очей.

Опівдні Сулла прокинувся. В. ці дні він більше ніж звичайно страждав від своєї нашкірної хвороби. Нестерпна сверблячка доводила його до шаленства. Тому, ледве прокинувшись, він накинув поверх сорочки широку тогу і в супроводі рабів, які доглядали його особу, спираючись на свого улюбленця Хрізогона, вийшов з опочивальні. Через просторий атрій, прикрашений чудовою доричною колонадою, він попрямував до купальні.

Проминувши терми і залу чекання, Сулла зупинився в роздягальні — невеличкій гарненькій залі з мармуровими стінами і мозаїчною підлогою. Звідси троє дверей вели: одні — до холодного душу, другі — до зали з басейном теплої води і треті — до парильні.

Сулла сів на мармурову, вкриту пурпуровими подушками лаву, роздягся з допомогою рабів і увійшов до парильні.

Це була теж облицьована мармуром кімната, з отворами в підлозі, через які до парильні по трубах з казана, що був під кімнатою, проходило гаряче повітря і нагрівало парильню.

В центрі парильні, праворуч од дверей, був півкруглий мармуровий альков з мармуровою лавою, а навпроти — невеликий басейн з гарячою водою.

Сулла увійшов до алькова і, сидячи, став підіймати залізні гирі різної ваги, призначені для того, щоб викликати піт. Потім він вийшов з алькова, спустився в басейн з гарячою водою. Тут, сидячи на мармуровій лаві, він віддався відчуттю тепла, що, мабуть, полегшувало його страждання, і обличчя його проясніло.

— Ах!.. Я відчуваю таке блаженство, якого давно вже не знав… Мерщій, мерщій, Діодоре, — сказав він рабові, який був масажистом, — візьми мерщій щітку і почухай мені роз'ятрені місця.

Потім він запитав Хрізогона:

— Чи переплів ти в пурпуровий пергамент двадцять другу книгу моїх «Коментарів», яку я кінчив диктувати позавчора і передав тобі?

— Так, мій добрий господарю. І не тільки твій примірник, а ще десять копій, що виготовили раби-переписувачі.

— Ах!.. Молодчина Хрізогон… Так ти подбав, щоб зробили десять копій? — з явним задоволенням спитав Сулла.

— Звичайно, і не тільки з останньої книги, а й з усіх попередніх, для того, щоб один примірник покласти в бібліотеці вілли, другий — у бібліотеці твого будинку в Римі, третій — у моїй бібліотеці, а інші примірники я подарував Лукуллові і Гортензію. Розподіляючи стільки примірників по різних місцях, я