Огненний змій - Микола Васильович Гоголь
До фантастики відносяться й такі жанри, як літературна казка і легенда, алегорія, філософська повість (Вольтер), утопічна (Платон, Лукіан, Мор, Кампанелла і відносно недавно опубліковані в нас романи Хакслі та Оруелла), міфологічна або магічна проза (Маркес, Борхес, Кортасар, Буццаті), химерна (жанр своєрідно український — Олександр Ільченко, Василь Земляк, Валерій Шевчук), абсурдна, сюрреалістична проза і чорний гумор (Віан, Ландольфі, Хармс, Булгаков). До фантастики належить і так звана моторошна проза, коріння якої досить глибокі, але як жанр розквітла вона у XVІІІ сторіччі, з появою готичного роману, особливого ж розвитку зазнала вже за доби романтизму (Бальзак, Гоголь, Гофман, Меріме, По, Пушкін). Моторошна проза — це зараз один з найпопулярніших жанрів фантастики. На Заході виходять спеціальні часописи й цілі серії цих книжок. Аж три такі серії існують у Польщі: «Оповіді з дрижаками», «Фантастика і жахи», «Моторошні оповіді». За популярністю моторошна проза поступається тільки науковій фантастиці. Нині нема на земній кулі літератури, яка б не описувала польотів на інші планети або пригод, пов’язаних з науковими винаходами. Але наукова фантастика все ж таки жанр похідний, а тому, представляючи в бібліотеці української фантастики весь її розвиток, слід озирнутися до витоків. Як пише російська дослідниця цього жанру Т. Чернишова, «світ сучасної фантастики створювався не самими тільки чудесами науки, він достоту «начинений» казковими та міфологічними образами».
Класична фантастика в кожній європейській літературі виглядає по-різному. В готичній англійській новелі зображення надприродного викликає страх і навіть гнітить читача, а в латино-американській прозі сприймається уже як щось нормальне, таке, що можна було б передбачити, навіть якщо воно перебуває під впливом чарів. Зате в німецькій літературі фантастична вигадка має переважно філософсько-метафізичний характер, у французькій-демонічно-середньовічний, який переходить в символістську естетику. У слов’янських літературах, як і в угорській та румунській, надприродне зображається з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів.
Звичайно, всі ці категорії не існують в чистому вигляді. В кожній із цих літератур згадані типи фантастичного зображення співіснують. Так, у творчості Гофмана поруч із феєричною новелою «Золотий глечик» надибуємо і на повість жахів «Еліксир диявола», а в англійській літературі, крім похмурого «Замку Отранто», є безліч пародій на французькі дияволіади.
В цьому плані постає питання, а яке ж місце української класичної фантастики у світовому контексті і які її особливості? Оскільки українська дожовтнева література наукової фантастики не знає, то ми говоритимем лише про тексти, створені на основі народних вірувань, а також про прозу, яка включає в своїй інфраструктурі міфічний задум.
Найчисленнішим є жанр літературної казки й легенди. Однак не всі зразки цього жанру варто зараховувати до фантастичних оповідань, а лише ті, що не є літературною обробкою фольклорного сюжету, а також написані в іншій стилістичній манері, ніж народна казка, і без притаманних казці мотивів, образів тощо. Йдеться, звичайно, про уже класичні для фольклору мотиви й образи. Взагалі межі літературної казки і фантастичного оповідання досить розмиті, а тому не важко натрапити й на проміжні сюжети.
Оригінальним українським внеском до скарбниці світової фантастичної літератури є саме казкова, або міфологічна фантастика, написана з гумором, дотепністю, а деколи відчутне тут і кепкування автора над самим читачем. Цим наша фантастика досить близька до латиноамериканської. В деяких творах те, що описувалося як абсолютно правдиве, наприкінці оповідання може піддаватися сумніву.
Останнім часом в східноєвропейських країнах з’явилося чимало антологій фантастики минулого сторіччя, при чому упорядники не мають спільної думки в тому, які саме твори належать до цього жанру. Так, до різних антологій утопічної фантастики входили зовсім не фантастичні твори, як, наприклад, уривки з роману «Що робити?» Г. Чернишевського, казки румунського письменника Іона Крянге, які належать до суто літературних обробок відомих румунських казок, і т. ін.
Укладаючи цю антологію української фантастичної новели першої половини XІX сторіччя, я одначе не витлумачив цей жанр аж так широко. А тому з літературних казок сюди увійшла тільки «Чортова пригода» М. Вовчка, оскільки ця письменниця використовує не такі вже й відомі фольклорні сюжети та й написала свої твори зовсім не в казковій манері. До фантастичних легенд належать «Антін Михайлович Танський» М. Александровича, «Дитяча могила» М. Костомарова, «Золота Гора» І. Борозни та «Могила» М. Чайковського. Досить близькою до фантастичних легенд є повість П. Куліша «Огненний змій», яка складається, крім основного сюжету, з кількох вставних новел.
Із серії алегорично-дидактичних новел, які використовувалися як своєрідні повчання і часто друкувалися в галицькій періодиці, подано лише один твір — «Нічний супутник» І. Наумовича. Твори цього жанру, як правило, позначаються моралізаторством і релігійністю, бо писали їх священики. І. Наумович створив чимало казок, серед яких є й фантастичні — «Данило Жужля», «Інклюз», «Казки о дурних чортах», «Фляжка». Однак вони не увійшли до антології «Огненний змій», як такі, що повторюють народні сюжети.
Моторошну прозу представляє оповідання «Страхи» І. Гавришкевича. Визначення це умовне, бо моторошне є і в ряді інших творів. Але тільки в Наумовича та Гавришкевича від оповідань віє похмурим настроєм, а той факт, що оповідь ведеться від першої особи, надає цим творам ознаки вірогідності, а це — одна з головних передумов моторошної прози.
Оповідання X. Купрієнка, Ф. Заревича, В. Росковшенка, Є. Згарського, Г. Данилевського («Біс на вечорницях»), О. Сомова, Г. Квітки-Основ’яненка та О. Стороженка — це зразки того магічного реалізму, який згодом позначився на творчості Валерія Шевчука та Романа Іваничука. Вперше за півтора сторіччя публікуються новели Хоми Купрієнка. Замовляючи у Москві фотоплівку його книги, я не гадав, що зустрінуся з оригінальним художником слова. Його оповідання дуже близькі за своєю манерою до новел японського письменника XVІІ сторіччя Іхара Сайкаку. Купрієнко, як і Сайкаку, йде до фантастичного через свій типово романтичний темперамент, схильний до втечі від повсякденної реальної дійсності, що над ним тяжіє. Цю схильність у Купрієнка підсилює вплив фантастичної літератури німецьких романтиків, хоча в цілому письменник використовує міфічний фонд українського фольклору. Фантастичне в нього має концептуальний, книжний, філософський характер, а тому воно й універсальніше. Фантастична проза Купрієнка бере свій початок у фольклорі. Звідси і смак до бурлеску, легкої тривіальності, до яскравої і соковитої мови, нахил до народних магічних вірувань та обрядів.
Дещо осібно стоїть трохи дивне оповідання Юрка Юрченка «Журавель». Тут усе на грані реального і казкового. Автор постійно переходить від природніх
