Вітіко - Адальберт Штіфтер
Спершу прибув герцог Швабський Фрідріх. А коли люди Владислава вже два тижні стояли під Брешією, прибув імператор. Король виїхав йому назустріч зі своїми людьми, король та імператор привіталися, воїни імператора і воїни Владислава радісно привітали одні одних.
Згодом надійшли інші загони.
Король Владислав попросив тепер від імені жителів Брешії про мир, імператор задовольнив це прохання. Жителі Брешії принесли подарунки, заплатили шість тисяч срібних марок, дали заручників і заприсяглися дати достатню кількість воїнів для походу на Мілан. В обмін на це імператор знову обдарував місто своєю ласкою.
Згодом надійшли збройні загони інших вірних ломбардських міст та вірні феодали зі своїми людьми з замків.
Коли зібралося все військо, імператор видав і оприлюднив закони війни. Вони були суворі, щоб утримувати військо в дисципліні і воно було здатним перемагати. Імператор зі свого трону ознаймив князям і панам, зібраним навколо:
— Ви бачите, що я не шукаю здобичі та виграшу, і не дозволяю ці речі іншим, бо прийшов відновити право і мир. Я знаю, що таке лихо війни, і не призводив до нього внаслідок прагнення панувати і жорстокості. Якби ми стерпіли ганьбу, яку заподіяв Мілан, люди не хвалили б нашу доброту, а лише звинуватили б нас у недбальстві. Ми не чинимо несправедливості, а боремося з нею, і ви повинні допомагати всіма силами. Той, хто глузує з імператора, глузує з вас, те, що видеруть в імператора, видеруть у вас, і тому ви зробите геть усе, а не терпітимете, щоб це бунтівливе місто мало змогу казати, ніби бачило, як ми виродились, і позбавляло нас прав і честі, що їх здобули та утвердили наші предки. Але, щоб була справедливість, я прийму посланців міста Мілан, яких запросив сюди, і, якщо місто визнає свої провини, а його пропозиції будуть прийнятні, тоді право і мир збережуться.
Князі та пани радісно закричали і обіцяли достеменно дотримуватись настанов імператора, а наявні в таборі правники сказали, що добре, коли таке місто вислухають, перше ніж проклянуть його.
Прийшли посланці міста Мілана і сказали:
— Добре і вірне місто Мілан приносить його величності імператорові, що є королем італійської Ломбардської землі, своє пошанування та підлеглість. Добре і вірне місто Мілан ніколи не зневажало прав короля і не порушувало їх. Король має право нагороджувати найвищих панів, має право скликати феодалів, має право видавати закони на імперських з’їздах, має право призначати суддів та нотарів, призначати своїх намісників і вимагати, щоб його військо забезпечували під час походів. Добре і вірне місто Мілан має ревне прохання, щоб ці права були міцно утверджені. Франкський король Карл отримав римську імператорську корону від святого отця. Він завоював Лангобардське королівство, повалив лангобардського короля і сам став лангобардським королем. Оскільки згодом німецькі королі стали наступниками Карла, то й отримували від святого отця римську імператорську корону і ставали королями Ломбардської землі. Але королі рідко перебували в самій Ломбардії, тож пани в замках удавались до сваволі та насильства. Тоді бідолашні міста почали самі собі зараджувати, їхні жителі нагромаджували знання й засоби, об’єднувались, провадили тривалу боротьбу, щоб пани не могли зашкодити їм. Відтоді вони виробили принципи, на основі яких провадили своє життя. Так сталося в багатьох містах і так сталося в доброму та вільному місті Мілані. Оскільки це так, місто повинно мати право брати участь у виборі свого короля, повинно брати участь в ухваленні законів на імперських з’їздах, і всупереч його волі йому не повинні призначати ніякого королівського намісника, ніякого судді, нотаря чи консула, ніякого старшого. Королю міланці завжди посилатимуть багаті подарунки, даватимуть йому досить грошей для покриття витрат країни і мірою своєї спроможності розважливо сприятимуть утриманню його двору й забезпеченню війська, коли він буде в країні. Міланці завжди будуть смиренними підданими, а князі його імперії отримають великі подарунки і свідчення поваги, щоб це все здійснилося.
— Тож повісьте їм на шию мертвих собак і проженіть із табору! — крикнув Фрідріх, герцог Швабський.
— Не суди сам, — стримав його імператор, а потім звернувся до посланців: — Ви не відступили від правди, розповівши, як влада перейшла до німецьких королів. Але схибили, розповівши, як треба застосовувати ту владу. Короля ви хочете обирати, король повинен видавати закони, які ви хочете, король має призначати намісника, якого ви хочете, і король повинен отримувати те, що ви дасте йому. Тож де тоді король? Ви кажете, що ви змушені самі собі зараджувати. А хіба лихо не виникло тому, що влада короля була надто слабкою? Тому й виникли несамовиті війни проти панів у країні, війни міст між собою. Ті війни виникали через короля чи через вас? Ви прагнете бути вільні від гноблення і гнобите інших. Хіба не ви жорстокіше сплюндрували місто Лоді, ніж будь-який чужоземний завойовник? Ви думайте, я забув, що, коли я повертався з Рима, ви в змові з веронцями збудували міст, який мав обвалитися під моїм військом, і що ви заманювали мене в ущелини, щоб я там загинув? Думаєте я забув, що ваша Тортона, яку я зруйнував, одразу відбудувалася і ввійшла до вашого союзу, що ви воювали з моїм вірним містом Павією і дали йому правителя з Мілана, що ви воювали з моїм маркграфом Монтферратським і здобули його замок, що ви знову втягнули в свій союз Брешію і П'яченцу? Невже я маю забути,
