Пірат - Гарольд Роббінс
— Як ви вважаєте, з цього вийде стрічка?
— Так, і дуже хороша стрічка.
— Така, що буде користуватися успіхом у західному світі? Така, що допомогла б їм зрозуміти, що наша цивілізація заснована на тих же моральних засадах, що і їхня власна?
— Успішний? Не знаю. Виникнуть труднощі з показом,— сказав режисер.— З точки зору сприйняття, я сказав би, що так. При умові, що стрічку будуть показувати.
Бейдр кивнув.
— Розумію. Припустімо, що це — можливо. Який повинен бути наш перший крок, щоб розпочати створення фільму?
— Всі кінострічки починаються зі сценарію.
— Для своїх стрічок ви писали сценарії самі. Як ви дивитеся на те, щоб написати і цей?
— Я б написав, якби достатньо знав тему, та боюсь, що цього мені бракує.
— А якщо ви отримаєте необхідну допомогу, чи тоді ви за це візьметеся?
— Якщо буду впевнений, що після написання сценарію приступимо до зйомок.
— А якщо я дам гарантію, що зйомки почнуться?
Вінсент поглянув на Бейдра і глибоко зітхнув. Якщо він скаже «так», а картина буде відхилена, для свого ремесла він пропав. Євреї подбають про це. Та якщо вона буде зроблена і вийде хорошою, вони будуть показувати її навіть у своїх кінотеатрах. Вони не будуть зважати на те, який то фільм, якщо він буде приносити до їхніх кас гроші.
— Я дорого беру,— сказав він.— Дешево мене не купиш.
— Я вже знаю про це, пане Вінсент. Чи гонорар в один мільйон доларів плюс відсотки від прокату картини будуть недостатніми?
Музика, що лилася із гучномовців, була повільна і романтична, майданчик був переповнений, коли Жак узяв з її рук келих з шампанським, поставив його і повів її на майданчик. Дивлячись на неї згори, він усміхнувся їй.
— Щоб запросити тебе до танцю, я довго чекав власне на таку музику.
Джордана відчувала, як у голові паморочиться від шампанського. Вона відповіла усмішкою.
— Як хороше.
Він притиснув її до себе.
— Ох, ці вже американці. Чи оце і все, що ви можете сказати: як хороше?
Вона глянула йому в вічі.
— Американка? Я — не американка. Хіба ти не бачиш по моєму вбранні?
— Не балакай,— сказав він.— Просто танцюй.— Він поклав її голову на своє плече, а другою рукою, що лежала нижче її спини, міцно притиснув до себе її стегна. Рухався він дуже повільно, в такт музиці, даючи їй можливість відчути його наростаючу ерекцію.
Через якийсь час він глянув на неї. Очі її були заплющені. Він опустив свою руку, в якій тримав її руку, а тоді, просуваючись ближче до поручнів, де нікому не було видно, що вони роблять, став водити її рукою по своєму твердому, мов камінь, дишлі.
— У мене на матні гудзики,— прошепотів він.— Не блискавка. Розстебни.
Вона витріщила на нього очі.
— Ти що, з глузду з'їхав? — прошепотіла вона.— Люди ж дивляться!
— Ніхто не помітить! — палко прошепотів він.— Ми стоїмо до них спинами. Поки ти танцювала, я вже двічі мастурбував. На цей раз ти мусиш хоч доторкнутися до мене.
Вона все ще дивилася йому в вічі, а її пальці намацали ґудзики й відстебнули їх. Він був навіть без трусів, і його пеніс вистрибнув прямо їй в руку. Він притиснув її голову до своїх грудей таким чином, щоб вона змушена була дивитися на його інструмент.
— Тягни! — наказав він.
Її долоня покрила не більше однієї третини його довжини. В матовому світлі їй було видно лискучу червону головку, яка випирала з крайньої плоті. Вона відчула, як її долоня зволожилася.
— Давай! — простогнав він.
Музики вона вже не чула. Єдиним ритмом була її рука, яка ковзала взад-вперед, взад-вперед по всій його довжині.
— Ну! — прохрипів він. Крізь поручні — в море! — він випорожнився.
Вона дивилася вниз, їй було видно викиди сімені, що вистрілювало з його пеніса, який здригався. Потім це скінчилося, вона підвела на нього очі.
— Дякую,— мовив він, усміхаючись. Зі своєї нагрудної кишені він дістав хустку.— Витри руки.
Вона взяла носовичок, витерла долоню, потім простягнула його йому.
Він заперечливо похитав головою.
— Витри і мене.
Вона обтерла, і він знов запхав пеніс у штани.
— Можеш викинути носовичок геть,— сказав він.
Носовичок полетів у море, а вони відступили від поручнів і повернулися на залюднений майданчик.
— Я мушу побачити тебе знову,— прошепотів він.— Куди я зможу тобі зателефонувати?
— Ти не зможеш мені зателефонувати. Я знайду тебе сама.
— Я — в готелі «Мартінез». Ти прийдеш? Обіцяєш?
Вона кивнула. Музика стихла якраз тоді, коли вона уздріла, як Бейдр у супроводі Юсефа та американського режисера підіймається сходами.
— Мій чоловік,— прошепотіла вона і рушила від нього, та він міцно тримав її за руку.
— Завтра? — прошепотів він.
— Так! — вона висмикнула руку і стала пробиратися по палубі до Бейдра. Її лице палало, і вона чулася так піднесено, нібито тільки що випалила самокрутку марихуани.
—
