Енн у Домі Мрії - Люсі Мод Монтгомері

Усе, що нам являє дивен світ

морів і суші, зникле й проминуле

у темряві забутих давніх літ.

Леслі, здавалося, завжди раділа цим посиденькам на маяку, під час яких розквітала й зачаровувала всіх присутніх жвавим розумом, веселим сміхом і ясними очима. Її товариство додавало розмові особливого присмаку й аромату, якого дуже бракувало без неї. Навіть не промовляючи ні слова, Леслі надихала й розкривала таланти інших. Капітан Джим іще цікавіше оповідав свої історії, Гілберт швидше знаходив аргументи в суперечці, Енн відчувала, як нуртує й виливається в слова її фантазія — і все це під впливом милої особистості Леслі.

— Ця жінка була народжена, щоб сяяти в інтелектуальних та світських колах далеко від Чотирьох Вітрів, — сказала Енн Гілбертові, повертаючись із ним додому після одного з таких вечорів. — Тут вона марніє… і марнує своє життя!

— Невже ти не чула, як твій покірний слуга днями докладно обговорював це питання з капітаном Джимом? Ми дійшли втішного висновку, що Творець, вочевидь, керує світом незгірше за нас, і що зрештою жодне життя не можна вважати змарнованим, коли тільки людина свідомо не розтринькує своїх талантів — чого Леслі Мур, без сумніву, не робить. А дехто міг би подумати, що й випускниця Редмондського коледжу, котра допіру почала здобувати визнання в редакціях журналів, марнує своє життя в шлюбі з молодим сільським лікарем у провінційних Чотирьох Вітрах.

— Гілберте!

— Якби ти вийшла за Роя Гарднера, — безжально вів далі Гілберт, — то й собі могла б «сяяти в інтелектуальних та світських колах далеко від Чотирьох Вітрів».

— Гілберте!

— Енн, ти знаєш, що була закохана в нього.

— Гілберте, це підло… просто підло. Але чого ще сподіватися від чоловіка, як сказала би панна Корнелія. Я ніколи не кохала Роя Гарднера — лише думала, що кохаю. Ти це знаєш. Ти знаєш, що я радше буду твоєю дружиною в домі наших утілених мрій, ніж королевою в палаці.

Гілберт відповів їй не словами; утім, боюся, у цю мить вони геть забули про бідолашну Леслі, що самотою брела крізь поля до будинку, якого не випадало назвати ні палацом, ані втіленою мрією.

За їхніми спинами над темним сумовитим морем сходив місяць і перемінював його. Сяйво його променів не досягало ще гавані, протилежний бік якої лишався замислено-тінистий, із туманним бухтами, густою пеленою темряви та вогнями, схожими на коштовне каміння.

— Як мерехтять домашні вогники вночі! — мовила Енн. — Онде низка їх понад гаванню, мовби намисто. А там, у Глені, їх цілий розсип! Дивися, Гілберте, — ось і наш вогник. Я така рада, що ми лишили його у вітальні. Не люблю вертатися в темний дім. Наш домашній вогник, Гілберте! Як радісно бачити його.

— Лише один з мільйонів вогників, моя дівчинко — але наш… наш маяк у цім грішнім світі. Коли маєш дім, а в ньому — юну чарівну рудокосу дружину, чого ще просити в життя?

— Можна попросити ще одного, — щасливо прошепотіла Енн. — О, Гілберте, я вже не можу дочекатися весни!

Розділ 15

РІЗДВО В ЧОТИРЬОХ ВІТРАХ

Спершу Енн і Гілберт хотіли поїхати на Різдво до Ейвонлі, та згодом вирішили залишитися в Чотирьох Вітрах.

— Ми відсвяткуємо наше перше спільне Різдво в нашому власному домі, — постановила Енн.

Отак і вийшло, що Марілла, пані Лінд і двійнята приїхали в Чотири Вітри на Різдво. Марілла мала вигляд жінки, що здійснила навколосвітню подорож. Досі вона ніколи не від’їздила на шістдесят миль від дому й не їла різдвяного обіду ніде, крім Зелених Дахів.

Пані Лінд приготувала й привезла велетенський сливовий пудинг. Ніщо не могло переконати пані Лінд у тім, що випускниця коледжу та ще й така молода, здатна приготувати різдвяний пудинг на славу, та все ж навіть вона схвально відгукнулася про новий дім Енн.

— Енн — вправна господиня, — сказала пані Рейчел Маріллі, розташовуючись надвечір у кімнаті для гостей. — Я зазирнула в її хлібницю й смітницю. Я завжди суджу з них про господиню, будь певна. У смітниці в неї немає нічого, чого не слід було б викидати, а в хлібниці — черствих окрайців. Звісно, її виховала ти — але ж вона після того навчалася в коледжі. Я бачу, тут у неї на ліжку моя ковдра в тютюнову смужку, а перед каміном у вітальні — твій круглий плетений килимок. Від цього я почуваюся геть як удома.

Перше Різдво для Енн у її власнім домі виявилося кращим, ніж вона могла бажати. День видався погожий і ясний: напередодні випав перший сніг і зробив світ прекрасним; гавань, вільна від криги, весело мерехтіла під сонцем.

До обіду в гості завітали капітан Джим та панна Корнелія. Леслі й Дік також були запрошені, проте Леслі сказала, що на Різдво вони завжди ходять до її дядька Айзека Веста.

— Так буде краще, — сказала панна Корнелія в розмові з Енн. — Їй неприємно брати Діка туди, де є чужі люди. Різдво — це тяжкий час для Леслі. Для них із батьком то завжди було надзвичайно важливе свято.

Панна Корнелія та пані Лінд не надто сердечно поставились одна до одної. «Нема двом сонцям місця в небесах». Проте вони майже не перетиналися між собою, позаяк пані Рейчел на кухні допомагала Енн і Маріллі готувати святковий обід, а Гілберт у вітальні мав розважати панну Корнелію та капітана Джима — чи то пак, вони розважали його, адже розмову двох цих давніх друзів і супротивників не випадало назвати нудною.

— Ох, і давно тут востаннє був різдвяний обід, пані Блайт, — мовив капітан Джим. — Панна Рассел на Різдво була їздила в місто до друзів. Але я був тут присутній на першому різдвяному обіді — у дружини шкільного вчителя. То було шістдесят літ тому, пані Блайт, і день був зовсім такий, як нині — трохи снігу, щоб лиш пагорби стояли білі, і затока синя, мов у червні. Я був іще жовтодзьобий хлопчак, і то мене вперше отак на обід запросили. Як я соромився поїсти досхочу! Але той сором дуже швидко минув.

— Як у більшості чоловіків, — відказала панна Корнелія, проштрикуючи голкою шитво. Навіть у різдвяний день панна Корнелія не сиділа склавши руки. Немовлята з’являються на світ навіть у свята, і одне з них саме чекали десь у бідняцькій хатині в Глені Святої Марії. Панна