В.І.Н. (Вибору іншого немає) - Валентин Терлецький
«Ти що робиш! Припини, Шульце, ми ж дорослі люди. Те, що я допомагаю тобі, ще не означає, що у нас буде секс».
«Я просто хотів подякувати тобі за турботу», — ображено буркнув Шульц і відвернувся до вікна, за яким клубочилося важке сіре небо. Він помітив, що на вулиці падає сніг. Перший у цьому році, — «Поглянь краще у вікно! Там сніг іде, перший!»
«Ох, біда! А я сьогодні у легких осінніх чобітках. Хоч би не нападало по коліна, бо як тоді додому добиратися?»
«Та він до вечора ще кілька разів розтане. Зрештою, морозу немає, так що не хвилюйся — якось доберешся».
«От була б у тебе машина, ти підвіз би мене додому».
«А що б на це сказав твій чоловік?»
«А його зараз немає — він у відрядженні в Білорусі, і повернеться лише за тиждень».
«Це натяк чи відверте запрошення у гості?»
«Ти знову за своє, Шульце! Я не заводжу романів на роботі, запам’ятай це. До того ж, я кохаю свого чоловіка, так що викинь з голови все, що ти там собі надумав».
«До речі, з тим бороданем ми побилися якраз через непорозуміння щодо любові. Він стверджував, що її не існує. А я — навпаки».
«О, так ти ще й благородний лицар, котрий відстоює право любові на існування! Браво-браво, Шульце! Ти щохвилини ростеш в моїх очах».
«Але ще, вочевидь, недостатньо, аби ти все ж таки зглянулася наді мною і запросила мене у гості».
«Шульце! Ми вже говорили на цю тему, так що припини. Те, що я торкалася твого обличчя ваткою, ще не означає, що ми стали близькими, зарубай собі на носі... І, до речі, невже у тебе нікого немає, хто зробив би твій нинішній вечір більш приємним і менш самотнім?»
«От ти хитра — випитуєш таким чином, чи я одинак?»
«Та Боже збав! Навіщо ти мені здався! Живи собі, як хочеш. Просто стало цікаво, ось і все. Про мене ж ти знаєш, що я заміжня. То чому б мені не дізнатися про твій сімейний стан?»
«Ну гаразд. Сьогодні ти явила верх милосердя щодо мене, загоїла мої рани. Тобі — скажу, але тільки тобі! Зараз я справді самотній і немає кому зробити цей вечір приємним. На мій превеликий жаль».
«А ти був одружений?»
«Господи, Галю, навіщо воно тобі? Ми так прекрасно бесідували, розважалися, і раптом — бабах, типове жіноче питання!»
«Ну, Шульце, розкажи, будь ласка! Я ж продезінфікувала всі твої рани, а ти мені на знак подяки розкажи трохи про себе. Мах на мах!»
«Ну гаразд, Галю. Враховуючи твоє добре ставлення, я тобі розкажу трохи про себе... Я був одружений. Цілих два рази. Знаєш, Галю, мені вже сорок років і я встиг наробити багато різних дурниць в житті. У тому числі — двічі одружитися».
«А діти в тебе є?»
«Є, донька від другого шлюбу. Вперше я одружився ще студентом, і, як водиться, шлюб був невдалий і нетривкий. Ми розбіглися за рік, бо обоє хотіли вільного життя, а не суцільних обов’язків. Мені навіть нічого й розповісти про цей період, крім того, що секс у нас був просто шалений! Згодом я одружився вдруге і у нас одразу народилася дитина. Зараз доньці моїй вже чотирнадцять. І, напевно, все було б добре, якби в моєму житті не з’явилася Христя — молода жінка, через яку я буквально збожеволів. І я залишив сім’ю, кинув престижну роботу, рідне місто і переїхав сюди слідом за нею. А дружина з донькою залишилися там».
«Ох, які пристрасті! Ну-ну, розповідай далі, прошу тебе!», — Галя підсунула ближче свій стілець і з цікавістю розглядала співрозмовника, підперши долонею підборіддя.
«А що розповідати? Це сталося чотири роки тому. Ти ж знаєш, що весь цей час я працював тут власкором столичної газети. Жив з Христиною. Вона працювала дизайнером на вашій фабриці одягу, і досі там працює, наскільки я знаю. З дружиною я й досі не розлучився. Гроші для доньки я надсилаю регулярно, інколи приїжджаю до них у гості».
«Так а що у тебе зараз із цією твоєю... Христиною?»
«Це вже нетактовно, Галю. Вибач, але на цьому мої одкровення завершені», — Шульц піднявся зі стільця, і потягнувся за своєю курткою.
«Вона кинула тебе?», — тихо спитала Галя, коли він вже стояв у дверях.
Шульц якось зажурено подивився на колегу, на хвилинку зам’явся, але так нічого й не відповів. Він вийшов під перший сніг і глянув у важке сіре небо, що вже готувалося пірнути у похмурий листопадовий вечір. Примружившись від обережних сніжинок, що потрапили йому в очі, Шульц гірко посміхнувся сам до себе, і повільно рушив до зупинки, з насолодою залишаючи сліди у ще тонкому, ніжному сніговому покрові...
Прокинувшись, Шульц одразу згадав, що сьогодні п’ятниця, і ввечері на нього чекатиме Христина. Він пошкандибав (сильно боліла права нога) до ванної, аби поголитися, і, подивившись у дзеркало, розчаровано скривився — за ніч розбита губа напухла і посиніла, а гематома на вилиці дісталася ока. Шульц був схожий на боксера, якого саме вчора відправили на пенсію, причому — нокаутом.
З’явившись у Медіа-центрі і побачивши, як робітники ставлять нові скляні двері на вході, Шульц тишком-нишком пробрався до редакції, намагаючись уникати будь-яких контактів з колегами. Галі в кабінеті не було, більше ніхто його не турбував, і
