Позивний Бандерас - Артемiй Кiрсанов
Із Женею Антон намагався уникати теми АТО. Коли ж розмови неможливо було уникнути, пояснював, що зараз неможливо бути об’єктивним. Було очевидно, що це війна з Росією і треба захищати Україну від агресора. Але Женя цього не розуміла і з екрана телевізора вперто називала АТО – внутрішнім конфліктом, який треба вирішувати не силою, а за столом переговорів. Антон не сперечався, бо не бачив у цьому сенсу. Йому ніколи і ні з ким не було так добре, як із Женею. Від самого ранку і до вечора він відчував серцем, що поруч нього та людина, з якою йому хочеться радіти життю.
Женя підбігла до Антона, одночасно зрадівши і здивувавшись, що він зустрічає її після ранкового запису програми. Та ще й із квітами!
– Так захотелось тебя увидеть, что отложил все дела,– посміхнувся Антон, звернувшись до Жені російською.
– Чудово! – посміхнулася й Женя.– Давай проведемо цей день разом! Я страшенно голодна.
– Давай десь щось перехопимо? – запропонував Антон.
– Краще поїхали до мене! – весело і спокусливо глянула на нього Євгенія.
Вони купили морозива, пляшку Шардоне і стиглих фруктів у найближчому супермаркеті і приїхали в її затишну однокімнатну квартиру. Антон, як завжди був мовчазний, але ще більше зосереджений. Мав до Жені розмову, якої ніяк не наважувався розпочати. Женя прийняла ванну. Потім вони кохалися до нестями, і вона заснула в Антона на плечі, згодом, обережно прибравши руку з-під її голови, він вийшов із квартири. Гуляючи вулицями вечірнього Києва, Антон із насолодою запам’ятовував останні миті мирного життя. Безжурні перехожі навіть не думали про те, що за якихось сімсот кілометрів у цій країні ллється кров і люди вбивають одне одного.
Повернувшись до квартири, Антон одразу почув голос Жені, який лунав із телевізора.
– Як, по-вашому, можна зупинити конфлікт на Сході країни?
– Припинити обстріли на всій території Донецької та Луганської областей,– відповідав Жені голос експерта-політолога.
Антон роззувся і пройшов до кімнати. Женя в домашньому халаті сиділа на ліжку і дивилася ефір власної програми. Вона їла морозиво зі своєї улюбленої чашки, яку Антон їй подарував.
– Як ви вважаєте – хто, все-таки, винний у розв’язуванні конфлікту на Донбасі? – цікавилася Женя з екрана телевізора.
– Радикально налаштовані націоналістичні сили,– упевнено відповідав експерт.
Антон не витримав такої відвертої брехні і вимкнув телевізор.
– Навіщо ти вимкнув? – здивувалася Женя.– Я ж дивлюся!
Женя підхопилася з ліжка, щоб увімкнути телевізор. Але Антон завадив їй це зробити.
– Тобі не набридло слухати ці нісенітниці? – завівся Антон.
– Чому нісенітниці? Хіба ти не згоден, що люди мають право на власну думку? Культуру, традиції, спілкуватися тією мовою, якою звикли?
– Ми живемо в Україні. Тож і говорити маємо українською,– твердо та впевнено проказав Антон.
– Але ж ти говориш російською,– заперечила Женя.
– Так, бо ти говориш російською. А поїду в АТО, говоритиму українською,– зірвалося з язика те, про що він хотів сказати Жені ще зранку. Женя на мить аж заніміла.
– Поїдеш в АТО? – оговтавшись, перепитала вона.
– Так, повертаюся до частини. Учора отримав призначення.
– І тебе не цікавить що про це думаю я?
– Сподіваюся, ти мене зрозумієш,– Антон із надією подивився у красиві карі очі Євгенії.
– Що я повинна зрозуміти? Ти їдеш убивати людей тільки за те, що вони іншої думки?
– У нас із тобою різні погляди на цю війну,– із жалем зітхнув Антон.
– Ти ж сам нібито звідти?
– Тому і їду.
– Якщо ти поїдеш в АТО, між нами все скінчено!
Євгенія викинула останній козир і подивилася на Антона, уперта і рішуча. Він знав Женін характер і розумів, що вона виконає погрозу. Саме такої реакції і боявся. Антон мовчки розвернувся і вийшов із кімнати. Біля дверей трохи затримався, щоб почути увімкне Женя телевізор чи ні. Ні. Добре. Але все одно нічого вже не зміниш.
День народження Бороди
Женя відчувала, що Антон обов’язково прийде до вогнища. Причепурившись, вона вийшла з «Шапіто» і попрямувала в бік плацу. Чимало бійців прийшли привітати механіка Бороду з днем народження. Усі повмощувалися навколо вогнища – на землі, на військовій техніці, на полицях, складених із дерев’яних ящиків з-під боєприпасів. Цей імпровізований амфітеатр додатково освітлювали прожектори з БТРів. Женя відшукала поглядом Антона, який мовчки сидів напроти Бороди, поринувши у свої думки. Інші воїни співали під гітару та пили віскі, яке привіз волонтерсько-артистичний дует – Женя і клоун Валік.
Женя познайомилася з Валіком випадково, через друзів-театралів. На той час вона вже звільнилася з «Дев’ятнадцятогого каналу» за власним бажанням, і шукала нову роботу. Тоді ж дівчину запросив на день народження художній керівник студентського театру-студії, в якому вона колись грала. Тут вона й зустріла Валіка. Він шукав напарника, щоб возити на власному мікроавтобусі в АТО волонтерську допомогу та розважати вояків. Усі були дуже здивовані, коли Женя раптом погодилася на таку пропозицію. Ще б пак, опозиційна ведуча стає волонтеркою. «А чому б ні? Треба ж якось замолювати гріхи після колишньої роботи!» – вирішила Женя. Перша поїздка в АТО з Валіком була приємною та веселою. Тому вона погодилася їздити й надалі.
Щоразу, вирушаючи до зони АТО, Женя сподівалася на зустріч із Антоном. Їй хотілося побачити його здивоване обличчя, відчути радість зустрічі. І от її мрія збулася. Але Антон відреагував зовсім не так, як очікувала дівчина. Він чомусь дуже напружився і замкнувся у собі. Чому? Досі сердиться на неї? Чи вже знайшов собі іншу? Саме це Женя прагнула з’ясувати того вечора.
Євгенія вийшла із сутінків і підійшла до Антона, який сидів поруч зі своїми бійцями.
– А ось і наша красуня! – першим помітив дівчину Борода.
– Добрий вечір! – привіталася Женя. Антон квапливо посунувся, звільнивши місце біля себе. Женя вмостилася поруч і вдячно йому посміхнулася.
– Тримай, Бандерасе! – вигукнув Борода, простягнувши Антонові пляшку віскі. Антон узяв пляшку.
– Із днем народження, Бородо! Будь здоровий! – проголосив тост Антон і пригубив віскі.
Бійці навколо теж вигукували привітання: «Будь здоровий, Бородо!», «Довгих років!»,
