Щастя на порозі - Уляна Пас

Дзвінок у двері змушує мене підстрибнути від несподіванки. Я не чекаю гостей і чомусь стає страшно. А що, коли це знову Артем прийшов гроші пропонувати?

Повільно наближаюся до дверей і, заглянувши у вічко, бачу на порозі Натана. Страх відступає, але не до кінця. Переводжу подих, а тоді таки відчиняю двері. Одразу відмічаю, що Краєвський виглядає втомленим. Верхні ґудзики на сорочці розстібнуті, а очі червоні від недосипу. 

- Привіт! - він вітається першим. - Можна зайти?

- Привіт! Так, звісно, - пропускаю у квартиру та чекаю, поки Натан зніме пальто та черевики. 

Проходимо у кімнату, де грається Аня, і Краєвський зупиняється, уважно її розглядаючи. Здається, що він й сам не до кінця прийняв той факт, що Аня його племінниця. Ця новина і для його родини велика несподіванка. 

- Я знаю про результати. Артем сьогодні був тут, - вирішую розпочати розмову першою. 

- Це я дав йому твою адресу. Він сказав, що хоче побачити доньку. - Натан переводить погляд на мене, а від його уваги мені ніяково стає. - Як пройшла розмова?

- Ми говорили на вулиці і бажання побачити Аню у нього не було, - кажу правду. - Артем пропонував мені гроші, щоб забрала його доньку і покинула країну. 

- Наскільки я розумію, грошей ти не взяла, - я помічаю мікроскопічну посмішку на його обличчі. 

- Я не збираюся нікуди їхати, - серйозно заявляю. - Послухай, я довго думала над усією цією ситуацією. Тобі не варто змушувати Артема брати на себе відповідальність за Аню. Ти ж сам бачиш, що він не готовий до цього. Сам ще дитина, котра вміє лише гуляти та веселитися. А Аня не іграшка, їй потрібна справжня родина. Любов батька, його підтримка.

- Все сказала? - стримано питає Натан. - Я втомився, Мілано. Кавою пригостиш?

Краєвський дійсно здається не таким, як зазвичай. Напевно, багато роботи зараз, що він такий втомлений. 

- Можу не тільки кавою, - хмикаю. - Борщ будеш? 

- Буду! - випалює Натан і прямує за мною на кухню. Поки він їсть, я тримаю Аню на руках. Зараз, у моїй невеличкій квартирі, поява Краєвського виглядає як диво якесь. Він явно не вписується у цей простий інтер'єр, але те, з яким апетитом смакує мій борщ, дає зрозуміти, що він також людина. І не така зарозуміла, як його братик. 

Поки Натан п'є каву, я йду з Анею у кімнату, щоб вкласти її спати. Крихітка засинає швидко, хоча я сподівалася, що вдасться відтягнути момент повернення до Натана. Я ж знаю, що найважливіше розмова розпочнеться саме зараз. І навіть не уявляю, якою вона буде.

- Аня спить, - зупиняюся на порозі кухні і спостерігаю за Краєвським, котрий вже і каву випив, а тепер сидить занадто серйозно на дивані, склавши перед собою руки. 

- Сідай, Мілано. Настав час поговорити, - він киває на крісло навпроти себе, а мені нічого не залишається, як послухати його. Сідаю - і наші погляди перетинаються. 

- Ти прийняв якесь рішення? - питаю стримано, хоча насправді мені трохи страшно. Цей тест підтверджує батьківство Артема, і тепер Натан без проблем може претендувати на опіку над Анею. Єдине, що не дає мені панікувати занадто рано - я трішки знаю Натана і хочу вірити, що він не настільки поганий, як його брат. 

- Прийняв, - повільно киває головою. - Пам'ятаєш нашу розмову? Тоді, на Новий рік. Ти сказала, що можливий варіант, коли Артем не захоче визнати власну доньку.

- Пам'ятаю, - чесно кажучи, я тоді багато говорила, а всі мої слова були сказані на емоціях. Тільки от до чого веде сам Краєвський я поки що не розумію. 

- І тоді ти запитала, чи готовий я взяти на себе цю відповідальність, - продовжує чоловік.

- Я не розумію, до чого ти ведеш, - все ж таки не витримую і зриваюся.  - Ти хочеш забрати у мене Аню?

- Скажу чесно, такий варіант також був. Мало того, зробити це для мене не проблема, - якось аж занадто спокійно пояснює Натан, коли у мене волосся на голові дибки стає від подібного. - Але я не хочу і не маю права забирати її у тебе, а тебе у неї. Саме тому ми зробимо по-іншому. Ми одружимося, Мілано. Я стану батьком для Ані, а ти мамою.