Пірат - Гарольд Роббінс

Коли вони були вже в дверях, пані Ріад повернулася до Набіли і мовила:

— Вони так пасують одне одному, правда ж?

Вони дійшли до басейну в дальньому кінці саду, не промовивши одне одному ні слова. Потім заговорили майже одночасно.

— Даруй мені,— сказала, загнувшися, Маріам.

— Це моя вина,— швидко відмовив Бейдр.— Що ти хотіла сказати?

— Пусте,— мовила вона,— А що ти хотів сказати?

Вони засміялися, трохи зніяковівши. Він поглянув на неї з висоти свого зросту.

— Цікаво, як ти до цього відносишся. Я маю на увазі наш майбутній шлюб?

Вона потупила очі і нічого не відповіла.

— Ти можеш не відповідати,— швидко сказав він.— Це було неввічливо з мого боку. В тебе не було вибору, чи не так?

Вона підвела очі.

— А в тебе?

Настала його черга промовчати. Він засунув руку в кишеню піджака і дістав пачку сигарет. Запропонував їй.

— Ти палиш?

Вона заперечливо похитала головою.

Він запалив сигарету, зробив глибоку затяжку і випустив дим.

— Це трохи старомодно, правда?

— Так.

— В Америці я майже забув, як це все влаштовується у нас.

— Я завжди хотіла поїхати за кордон,— сказала вона.— Але тато не пускав мене. Тобі там подобається?

— Так,— відповів він.— Люди там простіші. Майже завжди знаєш, про що вони думають.

Вона завагалася.

— А в тебе там була дівчина?

— Щоб якась одна-єдина — ні. Але на побачення ходив з багатьма. А ти?

— Мій тато дуже суворий. Мені майже не дозволялося виходити. Навіть коли я хотіла піти до коледжу, то довелося добиватися дозволу з боєм.

Вони знову замовкли. Він розглядав тліючий кінець сигарети. Цього разу першою заговорила вона.

— У тебе сині очі.

— Так,— сказав він.— Мій тато говорить, що це з часів священних воєн. Навіть з тих часів у роду час від часу появляються сині очі.

Вона відвернулася і подивилася на море. Її голос було ледве чутно.

— Мабуть, я дуже розчарувала тебе після всіх західних дівчат, яких ти знав.

— Та ні,— швидко сказав він.— Я ніколи не сприймав їх поважно. Вони такі пустоголові, не те що наші.

— Але ж вони такі гарні. Високі.

— Маріам,— сказав він.

Вона повернулася до нього.

— Ти теж дуже гарна.

— Я? — перепитала вона.— Ти дійсно так вважаєш?

— Атож, я так вважаю,— він узяв її під руку.— Ти все ще хочеш поїхати за кордон?

— Так.

Він усміхнувся.

— Тоді наш медовий місяць ми проведемо в Європі.

Так вони і зробили. Побравшись у кінці липня, серпень вони провели в мандрах по континенту. У вересні, коли Бейдр привіз Маріам до Бейрута і залишив її, щоб продовжити навчання в Америці, вона вже була вагітна.

Коли після вечері гості поволі зійшлися на верхній палубі, танці поновилися. Як і завжди, тільки-но подали наїдки, Бейдр зник. Проводити ділові зустрічі, коли всі їли, стало його звичкою, а коли вони наїдалися, він знову з'являвся і приєднувався до товариства. Таким чином, його відсутність не відчувалася.

Джордана підійшла до одного із столів і сіла так, щоб їй було видно, коли Бейдр знову з'явиться в салоні. Хоч минуло вже дев'ять років її заміжжя, та вона й досі не могла збагнути його до кінця. В ньому було щось таке, чого вона так і не зможе зрозуміти. Часом здавалося, що він зовсім не помічає її існування, а потім зненацька, ні сіло ні впало, хутко знаходить її без будь-яких там труднощів, і їй стає ясно, що немає майже нічого такого, чого б він про неї не знав.

От хоч би взяти сьогоднішній вечір. Вона бачила на подушці пуделко від «Ван Кліфу», та з якоїсь незрозумілої причини — її вона й сама повністю не зрозуміла — вирішила цього не показувати. Можливо, вона не хотіла пробачити його приходи та відходи. На відміну від американців, яких вона знала, його виною маніпулювати було неможливо. Він був таким, яким він був, і ніхто не міг з ним нічого вдіяти. Його реакція була пряма і проста. В його темному нутрі ревів дикун.

Її здивувала її власна реакція. В його несамовитості було щось заспокійливе. Вона була ніби дитина, що провокує батька на те, щоб він покарав її, аби впевнитися в його любові до себе. Починали прояснюватися її власні провини, і вона сама стала гадати, як знову здобути його прихильність.

Як тільки за ним хряпнули двері, вона підвелася й поглянула в дзеркало. На її щоці горів відбиток його долоні. Вона натиснула кнопку виклику своєї секректарки і попросила принести пак льоду, потім з добру годину просиділа в своїй каюті, притискаючи лід до обличчя, аж доки спала пухлина.

Власне отоді вона й вигадала своє вбрання. Вона буде дружиною мусульманина, якщо це те, чого він домагається. Дружиною, гурією, рабинею. Чи не саме це обіцяв Аллах, коли вони ввійшли у ворота раю?

Стежачи за дверима салону, вона піднесла до вуст