Джерело - Айн Ренд
Людина, яка намагається жити для інших, — залежна. Вона — паразит за визначенням і робить паразитами тих, кому служить. Цей взаємозв'язок не призводить ні до чого, крім взаємного розбещення. Це неприпустимий принцип. Його найближчий прототип в реальності — людина, яка живе, щоб служити іншим, — це раб. Якщо фізичне рабство огидне, то яким же відразним має бути рабство духовне? Раб із примусу зберігає залишки честі. Його виправдовує опір і те, що він вважає своє становище злом. Але людина, яка добровільно стає рабом в ім'я любові, стає найупослідженішою істотою на землі. Вона ганьбить людську гідність і саму концепцію любові. Але це і є суть альтруїзму.
Людей навчили, що найвища чеснота не досягати, а віддавати. Але не можна віддати те, чого ти сам не створив. Творення передує поширенню — в іншому разі не буде чого поширювати. Потреби творця стоять вище за потреби ймовірних користувачів. Одначе нас навчили захоплюватися паразитами, які обдаровують дарами, що вони їх не створили, замість того, щоб захоплюватися людьми, завдяки яким ці дари виникли. Ми возвеличуємо благодійність. Ми стенаємо плечима, побачивши досягнення.
Людей привчили думати, що їхнє перше завдання — полегшити страждання інших. Але страждання — це хвороба. Зіткнувшись із нею, люди намагаються полегшити біль і допомогти. Але проголошення милосердя найвищою чеснотою перетворило страждання на найважливішу частину життя. Отже, люди прагнуть бачити страждання інших — щоб бути милосердними. Це природа альтруїзму. Натомість творець дбає не про хворобу, а про життя. Хоча саме праця творців подолала деякі болячки людського тіла чи душі та принесла більше полегшення страждальцям, ніж будь-який альтруїст.
Людей навчили, що погоджуватися з іншими — це чеснота. Але творець не згоден із цим. Людей навчили, що плисти за течією — це чеснота. Але творець — це людина, яка пливе проти течії. Людей навчили, що триматися купи — це чеснота. Але творець — це людина, яка протистоїть іншим.
Людей навчили, що еґо — це синонім зла, а безкорисливість — це ідеал чеснот. Але творець — це егоїст в абсолютному сенсі, а безкорислива людина — це людина, яка не думає, не відчуває, не судить і не діє. Все це — властивості особистості.
Тут підміна понять — смертельно небезпечна. Суть проблеми перекрутили і людям не залишили жодного вибору — і свободи. Як два полюси добра і зла людині запропонували два поняття: егоїзм і альтруїзм. Егоїзм повинен означати пожертвувати іншими заради себе, а альтруїзм — пожертвувати собою заради інших. Ця безповоротність прив'язала людину до решти людей і залишила їй на вибір біль: власний біль заради інших чи біль, що його завдають інші, заради себе. Коли до цього додали, що людина мусить знаходити задоволення у самопожертві, пастка закрилася. Людину змусили прийняти мазохізм як ідеал — стверджуючи, що єдиною альтернативою цьому є садизм. Це найбільше шахрайство проти людства.
За допомогою цієї схеми залежність і страждання проголосили засадничою передумовою життя.
Але це не вибір між самопожертвою і пануванням. Це вибір між незалежністю і залежністю. Кодекс творця чи кодекс вторинної людини. Ось у чому проблема. У центрі її — вибір між життям і смертю. Кодекс творця виходить із потреб вимогливого мислення, що забезпечує виживання людства. Кодекс вторинної людини збудовано на потребах розуму, не здатного вижити. Усе, що виходить від незалежного еґо людини — це добро. Усе, що виходить від людської залежності від інших — це зло.
В абсолютному сенсі егоїст — це не людина, яка жертвує іншими. Це людина, яка стоїть вище від необхідності використовувати інших у будь-який спосіб. Вони не потрібні їй для життя. Вона не має до них жодного стосунку. Вони не потрібні їй ані для досягнення власних цілей, ані як мотив, ані в думках, ані в бажаннях, ані як джерело енергії. Егоїст не існує для інших людей — і не просить, щоб інші існувати для нього. Це єдина можлива форма братерства і взаємної поваги між людьми.
Рівень здатності до цього у кожного свій, але основний принцип залишається: ступінь незалежності людини, ініціативність і любов до своєї справи визначає талант людини як працівника та її цінність як особистості. Незалежність — це єдина міра людської гідності та цінності. Те, чим людина є, й те, ким стає; не те, що вона зробила чи не зробила для інших. Не існує заміни людській гідності. Не існує іншого мірила особистої гідності, крім незалежності.
У всіх чесних взаєминах немає місця для жертовності. Архітекторові потрібні клієнти, але він не може підпорядкувати свою роботу їхнім бажанням. Вони його потребують, але дають йому замовлення не лише для того, щоб дати йому заробити. Люди із власної волі обмінюються своєю роботою заради взаємного зиску, коли їхні особисті інтереси збігаються і вони зацікавлені в цьому обміні. Якщо вони його не бажають, то не змушені співпрацювати одне з одним, а шукають далі. Це єдина можлива форма взаємин між рівними. Інше — це стосунки раба і господаря або жертви і ката.
Жодна праця не виконується колективно, рішенням більшості. Кожна творча справа потребує керівництва індивідуальної думки. Архітектор потребує багатьох виконавців для зведення будинку. Але не просить їх голосувати за його проект. Вони працюють разом зі спільної згоди, і кожен добровільно виконує своє завдання. Архітектор використовує сталь, скло, бетон, що їх виготовили інші. Але ці матеріали залишаються просто сталлю, склом, бетоном, аж поки він їх не задіє. Те, що він із них зробить, — це його індивідуальне творіння і його індивідуальна власність. Це єдина модель правильної співпраці людей.
Найперше правило землі — це право еґо. Найперший обов'язок людини — обов'язок перед собою. Її моральний обов'язок — ніколи не співвідносити свою головну ціль з іншими. Її моральний обов'язок — робити те, чого вона хоче, за умови, що її бажання не залежать головним чином від інших людей. Це містить увесь спектр її творчих здібностей, її мислення, її працю. Але це не стосується гангстерів, альтруїстів і диктаторів.
Людина мислить і працює самостійно. Людина не може грабувати, експлуатувати чи панувати. Грабунок, експлуатація і панування припускають жертви. Це означає залежність. Це сфера вторинних людей.
Правителі — не егоїсти. Вони нічого не створюють. Вони існують за рахунок інших. Їхня мета — у
