Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Заходьте, будь ласка, — мовила вона. — Заходьте, поговоримо. Сідайте сюди. — Вона легенько потиснула бенгальцеві руку і, сміючись, посадовила його на стілець.
Сама вона сіла на ліжко — звичайно, не на пляшку й тарілку, на яких якраз розташувався б Джоз, якби захотів сісти коло неї. Вмостившись там, Бекі завела розмову з своїм давнім обожнювачем.
Як мало роки змінили вас! — почала вона, ніжно й довірливо дивлячись на нього. — Я впізнала б вас де завгодно. Як приємно серед чужих знов побачити щире, чесне обличчя давнього приятеля! — Правду кажучи, на щирому, чесному обличчі тієї хвилини малювалося що завгодно, тільки не щирість і відвертість. Навпаки, Джоз був неабияк збентежений і спантеличений. Він обвів очима дивну кімнатку, в якій знайшов свою колишню пасію. Одна з її суконь висіла на спинці ліжка, друга — на прибитому до дверей гачку, капелюшок затуляв половину дзеркала, а на піддзеркальнику стояли чудові черевички бронзового кольору. На столику біля ліжка лежав французький роман і стояла свічка — не воскова. Бекі і її хотіла засунути в постіль, але обмежилась тим, що сховала туди ситцевий чепчик, яким, лягаючи спати, гасила свічку.
Так, я впізнала б вас де завгодно, — повела вона далі.— Жінка ніколи не забуває деяких речей. А ви були першим чоловіком, якого я… якого я побачила! — Та невже? — здивувався Джоз. — Пожалься боже, що ви кажете! Не може такого бути.
Коли я приїхала з вашою сестрою з Чізвіка, я була ще майже дитиною, — мовила Бекі.— Як там поживає моя люба Емілія? Ох, її чоловік любив попустувати, і, звичайно, вона, бідолашна, ревнувала його до мене. Наче я звертала на нього увагу, коли поряд був хтось інший… та годі, не будемо згадувати про ті часи. — Бекі провела по очах хусточкою, обшитою вистріпаним мереживом. — Хіба не дивно, — за мить сказала вона, — знайти в такому місці жінку, що жила і в зовсім іншому світі? Я зазнала стільки лиха і горя, Джозефе Седлі, життя до мене було таке жорстоке, що часом я мало не божеволіла. Я не можу знайти собі постійного місця, тиняюся світом, не маючи ні спокою, ні щастя. Всі мої друзі мене зрадили, геть усі. На світі немає чесних людей. Я була найвірнішою в світі дружиною, хоч вийшла заміж на злість, тому що хтось інший… та нащо про це говорити. Я була вірна йому, а він учинив наді мною наругу й кинув мене. Я була найласкавішою матір’ю, мала тільки одну дитину, один скарб, одну надію, одну радість, я з найпалкішою материнською любов’ю тулила свого сина до серця, він був моїм життям, моєю молитвою, моїм… моїм щастям, а вони… вони відібрали його… відібрали від мене! — Бекі в нестямному розпачі притулила руку до серця й на мить сховала обличчя в постіль.
Пляшка з коньяком, що лежала під ковдрою, брязнула об тарілку з ковбасою.
Обидві, безсумнівно, були зворушені виявом такого глибокого розпачу. Макс і Фріц стояли за дверима й здивовано дослухалися до ридань і схлипувань місіс Бекі. Джоз теж неабияк розчулився й злякався, побачивши свою давню пасію в такому стані. А вона відразу почала розповідати свою історію — повість таку чисту; нелукаву, правдиву, ідо кожен, вислухавши її, переконався б: якщо коли-небудь ангел у білосніжних шатах, спускався з високості на землю і ставав жертвою пекельних підступів і сатанинської злоби, то це він в образі непорочної мучениці був перед очима в Джоза — сидів па ліжку, на пляшці з коньяком.
Між ними відбулася дуже довга, дружня й щира розмова, під час якої гість дізнався — але так, що це його ні трохи не злякало й не образило, — про те, що серце Бекі вперше навчилося тремтіти в присутності його, незрівнянного Джоза Седлі; що Джордж Осборн, звичайно, страшенно упадав коло неї і це могло бути причиною для ревнощів Емілії і невеликої сварки між ними, що насправді Бекі ніколи це заохочувала нещасного офіцера й не переставала думати про Джоза від того дня, коли вперше побачила його, хоч, певна річ, ставила понад усе обов’язки заміжньої жінки, яких вона завжди пильнувала і пильнуватиме до своєї смертної години або до того часу, поки нездоровий клімат — він став вже навіть приказкою — того острова, де живе полковник Кроулі, не звільнить її від ярма, яке їй через жорстокість чоловіка несила вже нести.
Додому Джоз ішов переконаний, що Ребека — не тільки найчарівніша, а й найпорядніша жінка, і вже обмірковував різні плани влаштування її добробуту.
Необхідно покласти край переслідуванням Ребеки, вона повинна вернутися в товариство, окрасою якого була. Він зробить усе, що треба. Вона повинна кинути це жахливе місце й оселитися в якомусь тихому помешканні. Емілія мусить відвідати її і подбати про неї. Він порадиться з майором і все владнає.
Прощаючись з Джозом, Ребека зі щирої вдячності аж заплакала й потиснула йому руку, коли галантний товстун нахилився поцілувати їй пальчики.
Бекі провела гостя з своєї комірчини, неначе милостива володарка родинного замку, а коли гладкий джентльмен зник на сходах, зі своєї нори з’явилися Макс і Фріц з люльками в зубах, і Бекі, жуючи ковбасу з сухим хлібом та попиваючи свій улюблений грог, заходилась розважатися тим, що передражнювала перед ними свого гостя.
Джоз надзвичайно врочисто зайшов до помешкання Доббіна й розповів йому зворушливу історію, з якою ми щойно познайомилися, певна річ, не згадавши про те, що вчора ввечері відбулося біля грального столу. І поки місіс Бекі докінчувала недоїдений déjeuner à la fourchette / Легенький сніданок (франц./, обидва джентльмени почали радитись і обмірковувати, як краще їй допомогти.
Яким дивом вона опинилася в цьому місті? Як вийшло, що вона подорожувала сама? Малі хлоп’ята в школі знають з початкового підручника латинської мови, що Авернською стежкою спускатися дуже легко. Обминімо цей відтинок Ребечиного занепаду. Вона тепер не стала гіршою, ніж була в пору своїх успіхів, — просто їй трохи не пощастило.
А місіс Емілія була жінкою такої лагідної, нерозважної вдачі, що коли чула про чиєсь лихо, то відразу всім серцем прихилялася до страдника. Оскільки ж вона сама ніколи не думала ні про які смертні гріхи й не робила
