Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Я не припускав, що вона й до цього додумається. Просто відключи wi-fi, — відповів він, знизуючи плечима.

— Гаразд, забудь, — відмахнувся я.

У наметі виявилося не так уже й незручно. Звісно, не звично після великого м'якого ліжка, але цілком непогано. Насправді спати не дуже хотілося, просто треба було побути на самоті. Лежачи на спині і склавши руки під головою, я виразно чув голоси друзів зовні. Хлопці обговорювали Софі, хоча ще кілька хвилин тому заріклися говорити про дівчат. Вона нікому з них не подобалася, по суті, її терпіли через мене. Напевно, усі здогадувалися, що Софі не була вірною дівчиною, може, навіть точно знали, але ніхто не торкався цієї теми при мені. Тепер вони були раді, що з нею покінчено. І як я здогадувався, ця поїздка була спланована не лише через продюсера, а й щоб відвезти мене від Софі якнайдалі. Що ж, вони вчинили як справжні друзі.

Я багато разів рвав із нею, тільки вона цього не розуміла. На якийсь час Софія ставала цяцею, і я давав нам ще один шанс. У результаті все повторювалося. Не знаю, навіщо я їй був потрібен, адже зрозуміло, що вона не кохала мене. Та й у мене не було почуттів до неї. Може, це була звичайна звичка? У наших дивних стосунках я був скоріше старшим братом, ніж хлопцем. Мені доводилося частенько витягувати її з халеп і постійно давати грошей, хоча батьки Софі на фінанси не скаржилися. Найсмішніше, що я навіть не пам'ятав, коли ми востаннє цілувалися, не кажучи вже про секс.

Розмірковуючи про це, я почав поступово занурюватися в сон, але мене знову розбудив вібруючий IPod. Діставши гаджет, я побачив на електронній пошті нове повідомлення.

Відправник: Софія Маєрс.

Тема: «Любий, ти куди зник?»

Текст: «Сподіваюся, це не жарт, бо мені не смішно. Ти куди пропав? Чому не відповідаєш на відеодзвінки? Навіщо залишив мобільний телефон удома? Твоя мама не каже, де ти! Зателефонуй мені!

Цілую. Соф».

Прочитавши повідомлення, я зітхнув і вимкнув wi-fi, так і не відповівши. Повернувшись на лівий бік, я знову почав провалюватися в сон, а в затуманеній свідомості незрозумілим чином сплив спогад про розмову з дівчиною з клубу. З думкою про те, що після повернення додому потрібно обов'язково дізнатися у Волтера назву клубу і вибачитися перед незнайомкою, я повільно заснув.