Вітіко - Адальберт Штіфтер

до Вацека і Оттона, закликаючи вирушити на Прагу, й водночас послав звістку про ту оказію королю Генріху, а сам зі своїми людьми подався назад у Прагу. З Вацеком і Оттоном він обступив облогою Вишеград, де був Борживой, і почалася війна батьків проти синів, синів проти батьків, братів проти братів, родичів проти родичів, земляків проти земляків, і це лихо тривало вісім днів, аж поки в Богемію вступив король Генріх, забезпечив завдяки своїм представникам припинення бойових дій і запросив обох братів до Рокіцанів, де він стояв. Вони приїхали обидва, і їх схопили на полі перед Рокіцанами: Владислава як друга, а Борживоя як ворога. Його закували в кайдани і спровадили у фортецю Гаммерштайн на Рейні. Владислав повернувся в Прагу і вчинив суд над тими, хто відкинувся від нього. Найтяжчих зрадників тільки осліпили, інші втратили маєтності, а голову старого міста Праги Привітана змусили тричі прилюдно нести по ринку собаку, потім кат відтяв йому бороду і він був змушений піти у вигнання. Через якийсь час Оттон Чорний теж спробував поширити свої права на князівський престол. Князь схопив Оттона, і князеві друзі порадили осліпити його. Але князь сказав: «Я й близько не маю наміру всякчас підживлювати ненависть». Він тримав Оттона три роки у в’язниці спершу у Вишеграді, а потім у Крживоклаті. Оттон покаявся, і князь повернув йому його маєтності. Крім того, ще й Собеслав, наймолодший брат князя Владислава, найтяжче і найдовше кривдив його. Були сварки і примирення, нові сварки і нові примирення. Як Собеслав був ще хлопцем, його брат Борживой, тікаючи від Сватоплука, взяв його з собою. Коли польський король Болеслав вступив у Богемію, щоб звільнити Борживоя з в’язниці в Гаммерштайні і знову посадити на князівський престол, Собеслав був у польському війську. Під час страхітливої битви в горах Карконошах пролилося багато чеської крові, і Собеслав із польським військом повернувся в Польщу. Коли за якийсь час польський король знову одружився і обрав собі за дружину сестру дружини богемського князя, і сестри намагалися утвердити мир між своїми чоловіками, а до того ж приїхала ще й мати всіх синів, що сперечалися, — Владислава, Борживоя і Собеслава, — полячка Сватава, вдова богемського короля Вратислава, щоб примирити сперечальників, князі Богемії і Польщі уклали мир, Владислав простив своєму молодшому братові Собеславу і дав йому для життя Жатец та землі коло нього. Але він, як і Оттон, намагався утвердити свою владу над великим князем, і той застеріг його. Та коли друзі Собеслава сказали йому, що князь хоче заманити його до Вишеграду, щоб там схопити та осліпити, і Вацек потім супроводив його до Вишеграду, Собеслав наказав вбити його на полі перед Вишеградом і втік. Владислав дуже розсердився, але знову простив братові, покликав його, як не минуло ще й двадцятьох місяців, назад, і дав йому у володіння землі навколо Градеца, а також Брно і Зноймо. Тепер Собеслав засвідчував вірність, як і Оттон. Коли на Лукерському полі точилася битва проти угорського короля Стефана, він разом з Оттоном зайшов у тил ворога і одержав велику перемогу, після якої богемське військо повернулося до Праги зі славою і великою здобиччю. Після цих подій Борживоя звільнили з в’язниці в Гаммерштайні. Владислав доброхіть зійшов із князівського престолу й передав йому владу над Богемією і Моравією. Але Борживой не тямив урядувати, тож Владислав знову почав княжити. Собеслав, бувши вірним вісім років, укотре повстав проти свого брата. Владислав, розгнівавшись, пішов із військом у Моравію, прогнав Собеслава разом із дружиною — угоркою Адельгайдою — і вже ніколи не пустив назад. Собеслав був добрим лицарем і мав гарну статуру, і чеський народ вважав, ніби він має бути десь далеко. Настав нещасливий рік, який називали 1125 роком після народження Спасителя. На початку того року захворів Владислав. Він справив свято Трьох Святих Царів на своєму дворі в Збечні, тяжко захворів і наказав перевезти його до Вишеграду. Він підупадав дедалі більше. До нього підходили різні люди і просили примиритися з Собеславом. А той і сам прибув у Богемію серед лютої зими і обійшов у лісі Білу гору. То було на початку лютого. Сватава, мати двох синів, сіла на ліжко хворого і своїми шанобливими вустами і всією своєю шанобливою постаттю просила його примиритися. Шляхетний єпископ Бамберзький Оттон після подорожі з метою навернення людей до християнства заїхав до Праги. Князь сповідувався йому і отримав від нього церковні благословення. Єпископ також вимагав примирення. Двадцять п’ятого дня місяця березня князь нарешті звелів, щоб приїхав Собеслав. Він приїхав. Брати, заплакавши, обнялися, і Собеслав став навколішки коло ліжка хворого. Всі в Богемії зраділи на цю звістку й молилися в церквах, щоб князь одужав. Проте він помер дванадцятого дня місяця квітня, його тіло повезли в монастир у Кладруби, який він обдарував маєтностями, а його брат Собеслав зійшов на богемський престол і сидить уже на ньому тринадцять років.

— І тепер він уже інший, ніж був раніше, — мовив Вітіко.

— А ти, шкіряний, багато знаєш про наші справи, — дивувався червоний вершник.

— Про них відомо і в інших країнах, — сказав Вітіко.

— Але він почав правити не серед спокою, — розповідав далі червоний вершник. — Оттон Чорний поїхав до німецького короля Лотара і сказав, мовляв, йому належить богемський князівський престол, і просив короля про допомогу. Король послав князю послання: навіть якщо увесь богемський і моравський народ бажав його і обрав, ті вибори не чинні, бо дати розпорядження про них і провести їх міг тільки німецький король. Він дав Собеславу термін, щоб той з'явився до його суду й чекав присуду. А якщо він не зробить цього — нехай готується до війни. Собеслав сказав: «Я сподіваюся на милосердя Господнє і на заступництво наших святих Вацлава і Адальберта, які не дадуть нам опинитись у руках чужинців. Потім він рушив у Моравію й зайняв маєтності Оттона. Згодом пройшов по Богемії, закликав народ і звелів молитися в церквах. Узяв корогву святого Адальберта з церкви замку Врбчан, який належав Славнику, прикріпив її до списа святого Вацлава і звелів нести її попереду під час війни. Наступного року по тому, як князь Собеслав зійшов на князівський престол, король Лотар почав серед зими