Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Чув я також, що коли місіс Кроулі особливо не щастило, вона подекуди давала концерти й уроки музики. Якась мадам де Родон справді виступала у Вільдбаді на matinée musicale, і їй компанував пан Шпоф, перший піаніст волоського господаря; а мій спритний приятель містер Пролазлі, який знає кожного й подорожував по всіх усюдах, розповідав, що коли він був у Страсбурзі 1830 року, якась madame Rebecque виступала в опері «Біла дама» й викликала страшний скандал у тамтешньому театрі. Публіка свистом прогнала її зі сцени почасти тому, що акторка не вміла співати, але головним чином через вияв недоречної симпатії з боку деяких осіб, що сиділи в партері (туди пускали офіцерів гарнізону).
Пролазлі не сумнівався, що тією невдатною débutante була не хто інша, як місіс Кроулі.
Власне, вона була просто волоцюгою, що блукала по світу. Коли вона отримувала від чоловіка гроші, то грала, а коли програвала їх, то також не помирала з голоду, хтозна-як і на які кошти живучи. Казали, ніби її одного разу бачили в Санкт-Петербурзі, але поліція швидко випровадила її з тієї столиці, тому аж ніяк не можна вірити чуткам, що вона потім стала російською шпигункою в Тепліці та Відні. Я навіть чув, що в Парижі вона знайшла одну свою родичку, не більше й не менше як свою бабусю по матері, і та виявилась ніякою не Монморансі, а бридкою старою служницею в якомусь бульварному театрі. їхня зустріч, що про неї, як мені натякали, знали й інші особи, була дуже зворушлива. Автор цієї повісті не має змоги докладніше розповісти про ту подію.
Якось у Римі місіс Родон щойно переказали її піврічне утримання на головного тамтешнього банкіра, а оскільки кожного, хто мав на рахунку більше як п’ятсот скуді, запрошували на бенкети, які цей фінансовий туз влаштовував протягом зимового сезону, то й Бекі вшанували запрошенням, і вона з’явилася на одній із пишних вечірок князя й княгині Полоніа. Княгиня походила з дому Помпіліїв, що по прямій лінії вели свій рід від другого царя Риму та Егерії з дому Олімпійців, а дід князя, Алессандро Полоніа, торгував милом, есенціями, тютюном та хусточками, ходив з дорученнями різних джентльменів і потроху позичав гроші на проценти. В салонах банкіра збиралися всі великі люди Рима — князі, герцоги, посли, митці, музиканти, мон-синьйори, юні мандрівники зі своїми гувернантками — люди всякого чину і стану. Зали банкіра були пишні, залиті світлом, на стінах блищали позолочені рами (з картинами), попід стінами — сумнівні антиген, а велетенська позолочена корона й герб князя — золотий гриб на рожевому тлі (колір тих хусточок, якими торгував його дід) — та срібний водограй родини Помпіліїв яскріли на всіх стелях, дверях і стінах будинку, а також на атласних балдахінах, готових до прийому пап та імператорів.
І ось Бекі, яка приїхала з Флоренції в диліжансі і влаштувалася в дуже скромному номері готелю, отримала запрошення на прохану вечерю в князя: Полота.
Покоївка убрала її старанніше, ніж будь-коли, і Бекі подалася на той бенкет, спираючись на руку майора Ледар», з яким вона тоді подорожувала (тим самим, який наступного року застрелив у Неаполі князя Ріволг і якого надупелив ціпком сер Джон Бакекін за те, що в його капелюсі виявилося ще чотири королі, крім тих, якими він грав у карти). Вони разом зайшли в покої, і Бекі побачила там чимало давніх знайомих, яких пам’ятала з щасливіших часів, коли вона була хоч і не невинна, але ще не спіймана. Майор Ледар був знайомий з багатьма чужоземцями: — пронозливими чоловіками з бакенами, з брудними емблемами клубу у петельках сюртуків, під якими майже не помітно було сорочок, — але земляки майора явно уникали його. Бекі також упізнала тут кількох леді — сумнівних італійських графинь, з якими чоловіки обійшлися дуже жорстоко… тьху, та чи варто нам говорити про цих покидьків, цю потолоч, нам, що були в найвишуканішому товаристві Ярмарку Суєти? Якщо вже грати, то чистими картами, а не цією замацаною колодою. Але кожен, хто входить до складу численної армії мандрівників, бачив такі нерегулярні загони мародерів, що, як Нім і Пістоль, примазуються до головних сил, виступають під прапором короля, хваляться своїми повноваженнями, але грабують на свою користь і часом попадають на шибеницю, де їх залишають висіти на пострах іншим.
Отож Бекі під руку з майором Ледарем пройшлася по всіх кімнатах, випила разом з ним чимало шампанського біля буфету, де гості, особливо ті, з нерегулярного загону майора, запекло проштовхувались до закусок і напоїв, якими наша пара вже добряче підживилася. Звідти вони рушили далі, аж поки досягли оббитого рожевим оксамитом салону самої княгині в кіпці анфілади кімнат, де була статуя Венерн, оправлені в срібло венеціанські дзеркала й де князівська родина пригощала за круглим столом вечерею своїх найпочесніших гостей. Бекі згадала, що саме в такому невеличкому ізбраному колі вона вечеряла в лорда Стайна… А ось і він сидить за столом Полоніа — вона побачила його.
На його біному, лисому, блискучому лобі червонів яскравий шрам від рани, заподіяної діамантом; руді бакени були перефарбовані й мінилися пурпуровим кольором, від чого його бліде обличчя здавалося ще бліднішим. На ньому був ланцюг і ордени, серед них орден Підв’язки на голубій стрічці. З усіх присутніх він здавався найвизначнішою особою, хоч там вечеряли можновладний князь з княгинею і якась королівська високість з
