Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Річ у тім, що сера Пітта зуміли настроїти проти Ребеки. Невдовзі після злощасної сутички лорда Стайна з Родоном Кроулі до баронета прийшов Уенгем і познайомив його з деякими подробицями біографії місіс Бекі, що неабияк вразили члена парламенту від Королевиного Кроулі. Уенгем знав про неї все: і хто був її батько, і в якому році вона танцювала в опері, і як вона жила колись, і як поводилася під час свого заміжжя; та оскільки я не сумніваюся, що більша частина його розповіді була брехлива й продиктована особистою неприязню, то не буду її тут переказувати. Але після цього репутація Бекі в очах шановного землевласника й родича, який колись навіть захоплювався нею, дуже й дуже підупала.
Прибутки губернатора острова Ковентрі невеликі. Частину з них його вельможність відкладав на сплату деяких термінових боргів і зобов’язань, саме його високе становище вимагало чималих видатків, тож кінець кінцем виявилося, що він не може виділити своїй дружині більше, ніж триста фунтів на рік; цю суму він і запропонував Бекі з умовою, що вона ніколи не турбуватиме його, — бо як ні, то буде скандал, розлучення, колегія юристів цивільного права. Але й містер Уенгем, і лорд Стайн, і Родон насамперед хотіли, щоб Бекі виїхала з Англії і щоб ця вкрай неприємна справа швидше забулася.
Мабуть, Ребека була така заморочена переговорами з адвокатами чоловіка, що навіть не згадала про свої обов’язки щодо сина, малого Родона, й жодного разу не виявила бажання побачити його. Той юний джентльмен був-відданий під цілковиту опіку дядька й тітки — леді Джейн завжди посідала велике місце в серці хлопця. Мати, ви-їхавши з Англії, написала Родонові з Булоні милого листа, в якому радила добре вчитися й повідомляла, що вибралася в довгу подорож на континент і матиме втіху написати йому ще. Але написала вона аж через рік, і тільки-тому, що єдиний син сера Пітта, який завжди був хворобливий, помер від коклюшу й кору. Тоді Родонова мати по-слала дуже ласкавого листа своєму любому синочкові, що випадково став спадкоємцем Королевиного Кроулі і зробився ще миліший і ще ближчий ласкавій леді Джейн, ніжне серце якої вже й так його всиновило. Родон Кроулі, що на той час став високим, вродливим підлітком, отримавши листа, почервонів: О тітко Джейн, — вигукнув він, — ви моя мати, а не… а не вона! — Проте він послав ласкаву, шанобливу відповідь місіс Ребеці, яка тоді мешкала в мебльованих кімнатах у Флоренції. Та ми забігаємо наперед.
Спершу наша кохана Бекі залетіла не дуже далеко. Вона згорнула крильця на французькому узбережжі в Булоні, що був притулком стількох невинних вигнанців з Англії, і там жила пристойним вдовиним життям, завівши собі femme de chambre і займаючи в готелі кілька покоїв. Вона обідала за табльдотом, де сусіди вважали її дуже приємною жінкою і де вона розважала товариство розповідями про свого дівера, сера Пітта, про інших своїх вельможних лондонських знайомих та всілякими світськими теревенями, що справляють таке велике враження на недосвідчених людей. Багатьом з них Бекі здавалася впливовою особою, — вона влаштовувала скромні прийоми за чашкою чаю у своїй кімнаті, брала участь у тамтешніх невинних розвагах: купалася в морі, каталась у відкритих каретах, прогулювалася на пляжі й ходила до театру. Місіс Берджойс, дружина друкаря, яка поселилася з родиною в готелі на ціле літо і до якої Берджойс приїздив на суботу й на неділю, звала Бекі чарівною, поки той негідник Берджойс не почав надто упадати коло неї. Але нічого особливого не сталося, — Бекі завжди була привітна, весела й добродушна, особливо з чоловіками.
Наприкінці сезону натовпи англійців, як звичайно, виїздили за кордон, і Бекі з поведінки своїх знайомих, що належали до лондонського великого світу, не раз мала нагоду пересвідчитись, якої думки дотримується про неї «товариство».
Якось Бекі, скромно прогулюючись булонською набережною, скелі Альбіолу блищали вдалині за смугою глибокого синього моря, — зустрілася з леді Партлет і її дочками. Леді помахом парасольки зібрала навколо себе дочок і покинула набережну, метнувши лютий погляд на бідолашну Бекі, що лишилася стояти самотою.
Іншого разу з Англії прибув пакетбот. Віяв чималий вітер, і Бекі завжди приємно було дивитися на кумедні, страдницькі обличчя людей, що сходили з судна. Того дня на борту виявилася леді Слінгстон. її милість промучилася цілу дорогу, сидячи в своїй кареті, була дуже виснажена і насилу долала трап, перекинутий а корабля на набережну, Та тільки-но вона побачила Бекі, що лукаво посміхалася з-під рожевого капелюшка, як її кволість де й ділася; метнувши на Ребеку такий убивчий погляд, що від нього б знітилася більшість жінок, вона вже без сторонньої допомоги прийшла в приміщення митниці. Бекі тільки засміялася, але навряд чи вона була задоволена. Вона відчула себе самітною, цілком самітно, а скелі Англії, що сяяли вдалині, були для неї недосяжні.
Поведінка чоловіків теж якось дивно змінилася. Грінстоун вищирив зуби і з неприємним панібратством засміявся просто в обличчя Бекі. Юний Боб Хрюк, що був її рабом три місяці тому і пройшов би цілу милю в дощ, щоб знайти її карету в низці екіпажів біля Гонт-гауса, якось на набережній розмовляв з гвардійцем Фіцуфом (сином t лорда Хохо), коди Бекі там прогулювалась. Малий Боббі; кивнув їй через плече, не скидаючи капелюха й не припиняючи розмови з спадкоємцем Хохо. Том Грабель хотів зайти до вітальні з сигарою в зубах, але Бекі зачинила перед ним двері і була б їх замкнула, коли б не прищикнула йому пальців. Ребека почала відчувати, що вона й справді дуже самітна. «Якби тут був він, — подумала вона, — ті боягузи не насмілилися б ображати мене». Подумала сумно, а може, й затужила за його чесною, нерозумною, незмінною любов’ю і відданістю, за його постійною! слухняністю і добротою, за його мужністю й відвагою. Дуже можливо, що вона й сплакнула, бо зійшла вниз на обід якась неприродно весела і була нафарбована більше, ніж звичайно.
Тепер вона завжди підфарбовувалась, і… і покоївка купувала для неї коньяк — крім того, який їй записували в готельний рахунок.
Та все ж, мабуть, образи чоловіків були не такі нестерпні, як співчуття деяких жінок. Місіс Крекенбері та місіс Вашінгтон-Уайт спинялися в Булоні дорогою до Швейцарії (вони їхали в
