Позивний Бандерас - Артемiй Кiрсанов

Бандерас нічого не відповів, наче знав це наперед. Індіанець підійшов до командира й передав йому залізну деталь – реле часу від міни.

– Це, Ходок,– тихо мовив Бандерас.– Він виманив Коваленка сюди з вибухівкою і влаштував нам пастку.

– Ось чому він не влучив у балці,– додав Індіанець.– Хотів привернути увагу до цього місця.

– Так. Я теж про це подумав,– погодився Бандерас.– Ходок знає хто ми і вирішив підірвати всіх разом.

– Бавиться, тварюка, як зі сліпими кошенятами,– не стримався Мореман.

– Але ж і ми здогадуємося, хто він,– промовив Індіанець.

Бандерас і Мореман із подивом втупилися в Індіанця, який із переможним виглядом дістав із кишені люльку.

– Це я знайшов біля вагончика,– ледь стримуючи задоволену посмішку пояснив Індіанець.

Бандерас схопив люльку, мов якийсь скарб. Він ретельно розглядав її й навіть понюхав.

– Свіжа,– підтвердив Бандерас.– Моляр на блокпосту вирізує такі самі!

– Я ж одразу сказав, що диверсант – це беркутяра! Сучий син! – вилаявся Мореман.

– Отже диверсант, якого ви розшукуєте – це Моляр? – невпевнено запитала Ірина, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

– Виносьте труп,– скомандував Бандерас бійцям, не реагуючи на запитання лікарки.– А ви, Ірино, ідіть зі мною!

Вийшовши з КУНГа, Бандерас та Ірина з насолодою вдихнули свіже повітря.

– Док, як на вас вийшов сепар? – запитав Бандерас, дивлячись Ірині просто в очі.

– Його батько звернувся до мене,– інстинктивно почала виправдовуватись лікарка.– Я не могла відмовити важкопораненій людині. Я давала клятву Гіппократа.

– А ще ви давали присягу на вірність Україні,– зауважив Бандерас.

– Я її не порушувала. Цей поранений такий же громадянин України, як і ми з вами.

– Тільки сепар!

– Який передав через мене важливу інформацію про диверсанта! – використала свій останній козир Ірина.

– Гаразд, потім розберемося!

Від останнього аргументу в Бандераса покращився настрій – це може суттєво пом’якшити вирок трибуналу для Льохи. Тим часом Індіанець і Мореман уже винесли труп Коваленка і поклали його до «таблетки».

– Що робити з тротилом? – запитав Індіанець.– Залишимо тут?

– Вибух так вибух! – несподівано проказав Бандерас, дивлячись на КУНГ.– Це дасть нам фори!

Індіанець і Мореман зрозуміли командира з півслова. Вони швидко побігли до КУНГа й почали налаштовувати смертельний механізм.

Ірина оглянулася. Всюди буяла природа, якій було байдуже до людської ворожнечі. «Чому ми не можемо бути гармонійними у цьому світі?» – поставила вона собі риторичне запитання.

За кілька хвилин бійці повернулися до «таблетки». Бандерас зачинив дверцята і сів за кермо. Ірина вмостилася поруч із ним. Індіанець із Мореманом влаштувалися на задньому сидінні. Коли УАЗ трохи від’їхав від КУНГа, Бандерас зупинив машину.

– Давай, Індіанцю,– скомандував він.

Індіанець мовчки кивнув і натиснув на кнопку дистанційного пульта. Від страшного вибуху КУНГ розлетівся вщент. Деякі невеличкі уламки навіть долетіли до УАЗа та вдарили по металу. Бандерас залишився задоволений вибухом, який було видно за багато кілометрів. «Таблетка» зірвалася з місця і помчала до табору Збройних сил України.

Диверсант

Чорний сидів біля свого намету й вирізував ножем чергову дерев’яну фігурку – коника. Ця справа трохи відволікала його від огиди та ненависті до того, що відбувалося в його країні. Чорний ненавидів натовп і анархію. Був переконаний, що Революція Гідності – це лише технологія з використанням народних мас для державного перевороту, який і відбувся. Моляр ніколи не пробачить цій владі того, як із «беркутівців», котрі були елітним спецпідрозділом і взірцем для всіх, зробили катів. Принизили і змішали з болотом.

Раптом із боку села, наче грім серед ясного неба, почувся вибух. Майор відклав ножа, підвівся й подивився у бік лісосмуги, над якою піднімався чорний дим. До Чорного підбіг занепокоєний сержант Максим’юк.

– Вибух!

– Я не глухий, Максим’юк,– спокійно озвався майор.– Нас це не обходить. Якщо хтось питатиме, я у себе.

Прихопивши коника, Чорний повільно пішов до свого намету. Від спеки хилило на сон, і майор не збирався відмовляти собі у відпочинку. Чорний зайшов до намету, поставив коника на полицю в рядочок з іншими фігурками. Він любив порядок. Майор із задоволенням подивився на нову фігурку. Час іще покаже, хто залишиться на коні! З цією думкою Чорний спокійно ліг на розкладачку, заплющив очі й задрімав.

Здійнявши хмару куряви, «таблетка» зупинилася посеред табору. Бандерас, Індіанець, Мореман та Ірина вибігли з машини.

– Моремане, мерщій до Баті! – наказав Бандерас.– Приведеш його просто до намету Моляра.

– Плюс,– невдоволено пробуркотів Мореман, розуміючи, що диверсанта візьмуть без нього.

– А зі мною що? – запитала Ірина.– Під арешт?

– Поки що працюйте,– відповів Бандерас.– Але залишати табір забороняю! Індіанець, за мною!

Говерла, який уже встиг доправити Льоху до табору, очікував на групу біля намету Моляра. Бандерас та Індіанець зі зброєю в руках підбігли до нього.

– Командире, сепара доправив до медчастини і виставив охорону,– доповів Говерла.

– Добре. Де Чорний?

– Спить у наметі,– повідомив Говерла.

– Заходимо! – наказав Бандерас.

Чорний ледь продер очі, коли до намету увірвалися сапери.

– Майоре Моляре, вас заарештовано! – Бандерас наставив на майора пістолет.

Говерла та Індіанець з автоматами стали обабіч ліжка.

– Що? – спросоння перепитав Чорний.– Ви звідки взялися?

– Не очікував побачити нас живцем, Ходок? – іронічно запитав Бандерас.

– Ти про що, Антоне? – запитанням на питання відповів Чорний.– Що відбувається?

– Вас заарештовано за вбивство та диверсійну діяльність,– повторив Бандерас.– Узяти його!

Говерла й Індіанець миттєво схопили Моляра за руки, стягнули з ліжка, поклали долілиць і надягли на руки кайданки.

– Ви зовсім подуріли, сапери? – скрикнув майор і спробував підвестися, але Говерла міцно притиснув його коліном до підлоги.

Щойно Бандерас із Індіанцем почали обшук, як до намету увійшли комбат Павлійчук разом із Коцюбою та Мореманом.

– Що тут у біса відбувається?! – грізно запитав комбат у Бандераса.

– Затримуємо диверсанта, пане комбате! – доповів Бандерас.– Майор Моляр убив прапорщика Коваленка. Так само, як і десантника – ударом ножа в серце.

– Коваленко вбитий? – перепитав комбат.

– Сволота! Ти вбив Костяна, сука, зрадник! – Коцюба кинувся до Моляра, якого міцно тримав Говерла.

– Ви з глузду з’їхали! – кричав Чорний.

Бандерас дістав із кишені люльку.

– Це Моляр вирізав перед тим, як убити Коваленка,– Бандерас продемонстрував люльку Баті й поставив її на полицю поряд з іншими дерев’яними фігурками.– Знайшли біля місця вбивства.

– Так, це моя люлька,– здивовано мовив Моляр,– але я нікого не вбивав!

– А ось іще один речовий доказ! – озвався Індіанець.

Індіанець тримав бойового ножа у піхвах, якого щойно знайшов у схованці під