Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Джон розповів нам про Херст-Касл, що розташовувався у Сан-Луїс-Обіспо, пропонуючи заїхати туди, адже в часі ми не були обмежені, але з ним ніхто не погодився. Поки ми сперечалися, виїжджаючи з міста, нас підрізав зелений Ford Maverick, різко звернувши з нашої смуги на зустрічну та зупинившись біля оглядового майданчика. Відчинивши заднє вікно, Джеймс смачно вилаявся, але його, звісно, ніхто не почув.

Решту шляху ми їхали мовчки, зупиняючись тільки по нужді, а тишу в салоні порушувала лише музика. Джеймс, втомившись сперечатися з Джоном про вибір плейлиста, надів навушники й дивився у вікно, відбиваючи ритм на колінах. Сем, так само як і я, просто спостерігав за миготливими краєвидами та думав про своє.

Коли до пляжу залишалося близько сорока миль, ми зупинилися заправитися, докупити продукти та випити каву. Вибравшись із машини, усі відразу почали розминатися.

— Дідько, я не відчуваю дупи, — обурився Джеймс, вибираючись назовні. — А вона мені ще потрібна, щоб чіпляти красунечок.

Сем закотив очі від почутого й мовчки попрямував до магазину, який був при заправці. Я пішов у вбиральню, щоб помити руки та умитися, на короткі хвилини ховаючись від каліфорнійської спеки.

По мірі того як ми наближалися до місця призначення, настрій друзів ставав кращим, а Джеймс і зовсім, здавалося, зараз вискочить і побіжить попереду автомобіля.

Перший з'їзд до пляжу ми примудрилися пролетіти, тому що на заправці Джон із Джеймсом помінялися місцями, й останній гнав, як божевільний. Але на другий, який більше нагадував крутий спуск, усе ж таки потрапили. З'їжджаючи до пляжу і вирішивши, що гості нам ні до чого, навіть якщо їх, можливо, не буде, ми повернули праворуч і, проїхавши близько п'ятисот ярдів, вибрали місце, з якого заїзд не було видно. Залишивши машину біля лісу, всі розійшлися розглядати територію. Місце виявилося чудовим. Повсюди був чистий пісок і лише майже біля самої води — дрібне сміття, що хвилями виносилося на берег. Приблизно за п'ятдесят ярдів від нас, ближче до дерев, стояв пункт рятувальників, якому не завадив би хороший ремонт. Зате поряд із ним були душова та туалет, щоправда, без дверей.

«І на біса комусь здалося красти двері?» — подумав я, оглядаючи будівлі.

В інтернеті Сем вичитав, що це місце не здавали в оренду, що означало відсутність сторожів.

Оскільки з урахуванням усіх зупинок дорога зайняла більше, ніж планувалося, то коли ми дісталися пляжу, на вулиці почало темніти. Не витрачаючи часу на відпочинок та зайві розмови, ми почали ставити намети, розміщуючи їх у вигляді пів кола, виходом до води. Крайня права, з боку заїзду, була моя, потім Сема, Джона та Джеймса. За два ярди від табору, ближче до води, ми викопали яму для багаття та розклали стіл і стільці. Я не уявляв, як на таких меблях можна сидіти, але Сем стверджував, що вони тільки на вигляд тендітні, а насправді ураган витримають. Сперечатися не було сенсу, адже він часто вибирався на подібний відпочинок із батьком, чим я не міг похвалитися. Коли табір уже був готовий, Джеймс приніс маленький холодильник з пивом та закуски, щоб відсвяткувати наш приїзд. Усі посідали на розкладні стільці, а я все ж таки на пісок.

Взявши по пляшці пива, Джон із Джеймсом почали обговорювати наш приїзд і те, який Сем молодець, придумавши все це. Мене ж відволік IPod, який раптово завібрував у кишені. Дістаючи його, я вже здогадувався, хто це може бути. І що? Звісно, я вгадав — відеодзвінок від Софі. Перед від'їздом я написав їй, що все скінчено й немає сенсу телефонувати, але вона не була б собою, якби так просто здалася. Розмовляти точно не хотілося, і я скинув.

— Софі? — запитав Сем, повернувшись до мене.

Настрій відразу зник, тому я просто кивнув і зробив кілька ковтків.

— Хіба ти з нею не порвав учора? — уточнив Джон.

— Порвав, але...

— Це ж Софі, — закінчив за мене Джеймс.

— Так, — погодився я, подивившись спідлоба на друга.

— Вони з Пайпер багато в чому схожі, — озвався Сем. — Єдина відмінність у тому, що вона хоч тверезо оцінює ситуацію. Наші стосунки, якщо це можна так назвати, давно вичерпали себе.

— Зараз я шкодую, що взагалі почав ці стосунки, — стомлено промовив я та опустив погляд на пляшку в руках.

— Не шкодуй, це безглуздо, — Джон нахилився в мій бік і поплескав мене по плечу. — Джейку, якщо було добре, то це ж круто. Ну, а якщо погано, що ж, це досвід.

— Дідько, та ти прямо філософ! — вставив своє Джеймс. — Але я згоден з тобою, дружище.

— Господи, говорите так, наче чоловіка за сорок, — роздратовано озвався Сем. — Нам навіть тридцяти немає, годі забивати собі цим голову. Давайте припиняти розмови про дівчат, які залишились у Лос-Анджелесі. З цього моменту ми просто насолоджуємося відпочинком.

— Згоден, — підтримав Джон. — Коли ви кажете про дівчат, я почуваюся не комфортно. Мою пристрасть звуть музика, і на цьому все.

— Ну і що? — посміхнувся Джеймс. — Мене влаштовує статус холостяка.

«Хто б сумнівався», — подумав я, але вголос нічого не сказав.

Мені взагалі не хотілося розмовляти.

— Втомився, як собака, — промовив я встаючи, але вирівнявшись, завмер. — Стоп! Відеодзвінок на IPod. Отже, тут є інтернет. Хто привіз із собою wi-fi? — Подивившись на друзів, я помітив трохи винний погляд Сема.