Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

збиралася дуже спокійно і взяла всі подарунки любої Емілії, поманіжившись рівно стільки, скільки годилося. Вона, звичайно, заприсяглася, що довіку буде вдячна місіс Седлі, але не дуже накидалася цій добрій жінці, що була збентежена і явно хотіла уникнути гості. Вона поцілувала в руку містера Седлі, коли той давав їй гаманець, і попросила дозволу надалі вважати його своїм добрим другом і захисником. І так розчулила старого, що він хотів був виписати їй чек ще на двадцять фунтів, але вчасно стримав свої почуття: внизу чекала карета, щоб везти його на проханий обід, тому він заквапився і сказав на прощання:-Хай вас бог благословить, голубко, неодмінно заходьте до нас, коли будете в місті… До резиденції лорд-мера, Джеймсе! — Настав час прощатися і з міс Емілією, але на цю картину я маю намір опустити завісу. Та після сцени, в якій одна дійова особа переживала щиро, а друга чудово грала свою роль, після сцени, в якій було все — і ніжні обійми, і гіркі сльози, і пляшечка з нюхальною сіллю, і трохи щирого зворушення, Ребека й Емілія розлучилися, і перша заприсяглася любити свою товаришку вічно.
Розділ VII
КРОУЛІ З КОРОЛЕВИНОГО КРОУЛІ

Серед найшановніших прізвищ на літеру «К», вміщених у «Придворному календарі» за 18… рік, є й прізвище Кроулі: Сер Пітт, баронет, проживає в Лондоні, на Грейт-Гонт-стріт, і в маєтку Королевине Кроулі, Гемпшір. Це шановне прізвище протягом багатьох років постійно фігурувало також у парламентському списку разом з прізвищами багатьох інших, таких самих шановних джентльменів, що свого часу представляли цю округу.

З приводу містечка Королевине Кроулі розповідають ось що: королева Єлизавета під час однієї з своїх подорожей зупинилася в Кроулі поснідати, і так їй припало до смаку чудове гемпшірське пиво, яким пригостив свою володарку тодішній Кроулі (вродливий чоловік з гарно підстриженою бородою і стрункими ногами), що вона відразу зробила Кроулі парламентською округою з правом посилати до парламенту двох представників; відтоді на честь тієї славної гостини воно дістало назву Королевине Кроулі і зветься так донині. І хоч з плином років і внаслідок тих змін, що їх час вносить в імперії, столиці й міста, Королевине Кроулі перестало бути таким людним, як за королеви Бесс, навіть більше — скотилося до того стану парламентських містечок, коли їх звичайно називають «гнилими», однаково сер Пітт Кроулі мав цілковиту слушність, коли 8 властивою йому вишуканістю казав: «Гниле? Де там у біса! Мені воно дає добрих півтори тисячі прибутку на рік!»-Сер Пітт Кроулі (названий так на честь Великого Комонера) був сином першого баронета Уолпола Кроулі, що служив у Департаменті Мотузки й Сургуча за часів Георга II і, як багато інших чесних джентльменів тієї пори, був звинувачений у розкраданні державних грошей. А Уолпол Кроулі був, певна річ, сином Джона Черчілля Кроулі, названого так на честь славетного полководця часів королеви Анни. Родовідне дерево (воно висить у Королевиному Кроулі) далі згадує Чарльза Стюарта, прозваного потім кощавим Кроулі, сина Кроулі часів Якова І, і, нарешті, Кроулі часів королеви Єлизавети, зображеного на передньому плані, з роздвоєною бородою і в обладунку. З-під його жилета, як то буває, і росте дерево, на головних гілках якого вписано згадані вище імена. Поряд із прізвищем сера Кроулі, баронета, головної дійової особи цього Розділу, стоїть прізвище його брата велебного Б’юта Кроулі (Великий Комонер був уже в неласці, коли народився його велебність), священика парафії Кроулі і Снейлбі, та інших членів родини обох статей.

Сер Пітт першого разу одружився з Грізелою, шостою дочкою Манго Бінкі, лорда Бінкі, а отже, кузиною містера Дандаса. Бона йому народила двох синів — Пітта, що отримав ім’я не стільки по батькові, скільки на честь богом дарованого нам міністра, і Родона Кроулі, названого нечесть приятеля принца Уельського, якого той, ставши його величністю Георгом IV, зовсім забув. Через багато років після смерті дружини сер Пітт повів до вівтаря Розу, дочку містера Дж. Доусона з Грязьбері, від якої мав дві дочки; саме для них тепер і найнято гувернанткою Ребеку Шарп. Отже, з цього видно, що Ребека потрапила в сім’ю з дуже значною ріднею і мала обертатись у вищих колах, ніж те скромне товариство, яке вона щойно покинула на Рассел-сквер. У записці, нашкрябаній на старому конверті, їй пояснили, коли вона має прибути до своїх вихованок:-«Сер Пітт Кроулі просить міс Шарп з речами бути тут у вівторок, бо я їду в Королевини Кроулі завтра рано-вранці.

Грейт-Гонт-стріт».

Ребека не пам’ятала, щоб колись мала нагоду бачити баронета, а тому, тільки-но попрощавшись з Емілією та порахувавши гінеї, які щиросердий містер Седлі поклав їй у гаманець, тільки-но переставши витирати хусточкою очі (цю процедуру вона скінчила тієї миті, коли карета повернула за ріг вулиці), відразу ж почала в уяві малювати собі, як має виглядати баронет. «Цікаво, чи він носить зірку? — подумала вона. — Чи це тільки в лордів є зірки? Але він, напевне, дуже гарно вбраний, у придворний костюм з мереживом, і волосся в нього трохи припудрене, як у містера Ротона з Ковент-Гарденського театру. Мабуть, він страшенно гордий і ставитиметься до мене зневажливо. Що ж, доведеться нести свій хрест, принаймні ‘ я житиму між аристократами, а не серед тих вульгарних гендлярів». І Ребека почала міркувати про своїх друзів із Рассел-сквер з тією самою філософською гіркотою, з якою лисиця у відомій байці говорила про виноград.

Звернувши з Гонт-сквер на Грейт-Гонт-стріт, карета нарешті спинилася біля високого похмурого будинку, затиснутого між двома іншими такими самими непривітними високими будинками; кожен із них мав над середнім вікном вітальні траурний герб, як і всі інші будинки на цій невеселій вулиці, де, здається, завжди панує смерть. Віконниці на першому поверсі в будинку сера Пітта були зачинені, тільки на вікнах їдальні ледь відхилені, а за ними видніли завіси, старанно загорнені в старі газети.

Візник Джон, що цього разу сам правив каретою, не завдав собі клопоту злізти з козлів, а попросив хлопчика — молочаря, що пробігав повз них, подзвонити замість нього. Коли задзеленчав дзвоник, між половинками віконниць у вітальні з’явилася чиясь голова, потім двері відчинив чоловік у вилинялих штанях і гетрах, брудному старому сюртуку й заношеній хустці, намотаній на шию під