В.І.Н. (Вибору іншого немає) - Валентин Терлецький
І ось тепер, стоячи на зупинці маршрутки під нестерпно-холодним листопадовим вітром, він вирішив їй зателефонувати. Виклик йшов довго, майже цілу вічність, і він вже збирався припинити його, коли нарешті вона відгукнулася.
«Алло, Шульце? Що тобі треба?», — пролунав у трубці її крижаний голос, і Шульц здригнувся усім тілом — чи то від чергового пориву північного вітру, що налетів з-за рогу найближчого будинку, чи то від її байдужості, що пролунала в цьому колись рідному голосі.
«Я... Я просто хотів тебе почути», — не вигадав нічого оригінального Шульц.
«Почув? Тоді — бувай! Мені зараз незручно бесідувати».
«Стривай, Христино! Зачекай хвилинку!», — скрикнув Шульц, побоюючись, що вона зараз обірве їхню розмову.
«Слухаю. Тільки кажи швидше, я зайнята».
«Може... якось зустрінемося?», — несміливо сказав Шульц, і одразу пожалкував про це, вдаривши себе вільною долонею по лобі. Він знав, що в ліпшому випадку вона зараз скаже звичну фразу про те, що так буде усім краще, а в гіршому — нагримає на нього і кине трубку. Проте цього не трапилося. Натомість вона спокійно мовила:
«Гаразд. Давай зустрінемось. Мені зручно у п’ятницю після роботи. У кафе «Шантан». Знаєш, де це? Так, саме там. Тоді до зустрічі о сьомій у п’ятницю».
Від несподіванки Шульц навіть присів на холодну лавку на зупинці, і, витягнувши пачку цигарок, закурив. Він не вірив своїм вухам, коли почув від неї згоду на зустріч. Що це з нею? Не надумала вона раптом повернутися до нього? Що означає її згода? Цілий вихор змішаних емоцій і думок пронісся у його голові. Він не знав, що очікує його на цій зустрічі, але те, що вона погодилася, вже було певним успіхом. Окрилений цією думкою, він вплигнув до маршрутки, що якраз під’їхала на зупинку, і вона помчала його, радісного і схвильованого, додому.
Прийнявши гарячу ванну і випивши кілька чашок духмяного трав’яного чаю, він ліг спати. Якась ейфорія оволоділа ним, і він одразу поринув у глибокий сон, наповнений яскравими і солодкими мареннями. Йому наснилася Христина — усміхнена і хвилююча, запашна і вдоволена, і вони знову були щасливими разом, принаймні, усі сні...
На ранок він одразу пішов до Сашпаша, і з якоюсь приємною тривогою здав йому першу статтю про Нього. Головний редактор, пославшись на невідкладні справи, попросив його вийти з кабінету і чекати виклику у себе. В коридорі він зіткнувся з Галею, що несла в руках кілька величезних тек з якимись пожовклими паперами. Шульц допоміг їй, відкривши двері кабінету і звільнивши від зайвих речей її стіл під ці важкі теки.
«Красно дякую, пане. Не чекала від вас такої джентльменської поведінки», — усміхнулася Галя і з неприхованою цікавістю поглянула на Шульца, який сьогодні виглядав на диво свіжим, був чисто поголений і вдягнений у новий випрасуваний костюм, — «У тебе що — якесь свято сьогодні?»
«Та ні, просто гарний настрій!», — майже вигукнув Шульц, і несподівано для себе схопив Галю за руку і поцілував її у зап’ясток.
«Чого б це? Ми вже майже місяць працюємо пліч-о-пліч, а я ще тебе таким задоволеним жодного разу не бачила».
«Я сьогодні здав свою першу статтю про Нього! А ще — майже домовився про інтерв’ю з Анною — Його коханою жінкою, чого до мене ще не вдавалося жодному журналістові. А ще...» — на цьому Шульц осікся і лише якось сором’язливо посміхнувся.
«Що ж іще? Прямо заінтригував!» — підхопила його грайливий настрій Галя, сівши на край робочого столу і здивовано схиливши на плече голову.
«Та ні — то я просто захопився... А що, до речі, ти принесла в цих важких теках?»
«Ану, не міняй тему, пане Шульце! Тобі що, призначила побачення якась місцева відома акторка? Чи, може, в тебе сьогодні день народження, або ще якесь свято? Давай, кажи, не відволікайся!»
«Та ні, ніякого свята немає. Просто гарний настрій. Що, у мене не може бути гарного настрою просто так?»
«Ну звичайно може! Але яка причина? За цей місяць, що ми сидимо з тобою в одному кабінеті, ти ніколи ще не виказував, що маєш здатність до гарного настрою. Завжди якийсь похмурий, злий, пом’ятий і нечесаний. А сьогодні прийшов прямо красунчик — у костюмі, поголений, з начищеними чоботами. Гарно пахнеш. Прямо диво!»
«Це ти вже, Галю, до мене прискіпуєшся. Я завжди такий, просто раніше ти не звертала на мене уваги через притаманну усім розумним і красивим жінкам зверхність і самозакоханість».
«Це ти що зараз зробив — сказав мені комплімент чи образив? Ну і Шульц — виявляється, ти ще той пройдисвіт! І чому мені здається, що ти знущаєшся з мене?»
«Та ні, Галю, я не знущаюся. Я просто дуже радий, що у мене така чарівна колежанка, на яку не втомлюєшся дивитися цілими днями, і з якою дуже приємно сидіти в одному приміщенні. Аби всі такі були, як ти — було б людям щастя!»
«Ну ти і...», — Галя легко вдарила Шульца своїм тендітним кулачком по плечі, і засміялася, — «А в цих теках, до речі, частина архіву нашого доблесного музично-драматичного театру. Їм наступного місяця буде рівно вісімдесят років. З цього приводу шеф доручив мені написати кілька матеріалів про історію театру. Але історію, сам розумієш, яку — у стилі видання: романи між акторами, зради, скандали, бійки, хто з ким спав і хто кого кинув. Ось я й вирішила почати з вивчення їхніх архівів, а вони, уявляєш, всі у паперовому вигляді. Ясна річ, що ніхто їх в електронний й не збирався переводити — на це, як завжди, немає ані коштів, ані спеціалістів. Довелося забрати архіви до редакції, бо сидіти у театрі я не маю сили — тамтешній дідок-архіваріус кілька разів
