Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан

Втім, з ницими звичаями пан Тьєр поєднує піднесений інстинкт: тоді як уцілілі феодали збідніли і стали управителями у власних маєтках, він, пан Тьєр, знатний вельможа доби Відродження, подорожує, як новий Аттік, скуповуючи дорогою твори мистецтва й відроджуючи щедрість античної аристократії; це чудово; проте якщо він сіє так само легко, як збирає, йому треба було б розлучитися зі своїми колишніми звичками і побоюватися гульбощів, приятелів та поганого товариства.

Рухливий, як ртуть, пан Тьєр стверджував, що вирушить до Мадрида знищувати анархію, над якою я здобув перемогу ще в 1823 році, – план тим більше сміливий, що Луї-Філіп його не схвалював. Пан Тьєр може забрати собі в голову, що він Бонапарт, може думати, що його складаний ніж не що інше, як продовження Наполеонової шпаги, може переконати себе, що він великий генерал, може мріяти про завоювання Європи з тієї причини, що зробився її літописцем і дуже необачно повернув на батьківщину прах Наполеона. Я визнаю всі ці домагання: зауважу тільки, відносно Іспанії, що, зважившись завоювати її, пан Тьєр помилився в розрахунках; я в 1823 році врятував свого короля, але він у 1836 році занапастив би свого. Отже, головне, – робити те, що робиш, вчасно; на світі існують дві сили: сила людей і сила речей; коли вони протистоять одна одній, жоден задум не здійснюється. Нині Мірабо нікого б не зміг розбурхати, хоча його продажність нітрохи б йому не зашкодила: адже сьогодні пороки нікого не ганьблять; людей ганьблять тільки їхні чесноти.

У пана Тьєра є три виходи: або оголосити себе борцем за республіканське майбутнє, або осідлати потворну Липневу монархію, немов мавпа – верблюда, або відродити імперські порядки. Останнє рішення цілком у дусі пана Тьєра, але чи можлива імперія без імператора, імперія в одній упряжці з демократією? Ймовірніше, що автор «Історії революції» стане здобиччю звичайного марнославства: він захоче утримати або знову захопити владу; щоб зберегти або дістати бажане місце, він каятиметься в тому, чого зажадають час чи вигода; щоб роздягатися на людях, потрібна сміливість, але чи такий молодий пан Тьєр, щоб краса його могла бути йому покровом?

Забувши на якийсь час про Деца та Іуду, я готовий визнати, що пан Тьєр має розум гнучкий, швидкий, тонкий, податливий, здатний збагнути все, за винятком моральної величі, розум, за яким, можливо, майбутнє; чужий заздрості, дріб’язковості, чванства і забобонів, він виділяється на тьмяному і похмурому тлі нинішніх посередностей. Його гординя поки не викликає ненависті, бо не спричиняє до презирства до ближнього. Пан Тьєр винахідливий і наділений різними талантами; його мало бентежать ідейні розбіжності, він абсолютно не злопам’ятний, не боїться скомпрометувати себе, цінує людей не за їх чесність або їх ставлення до самого пана Тьєра, але за їх достоїнства, що не завадило б йому у разі потреби передушити нас усіх. Пан Тьєр ще не став тим, чим може стати; час покаже, на що він здатний, якщо, звичайно, цьому не перешкодить роздута зарозумілість. Виявивши витримку і не зробивши необачних кроків, він покаже у справах ті свої достоїнства або вади, що досі залишалися непоміченими. На пана Тьєра чекає стрімкий злет або таке ж стрімке падіння; він може стати великим міністром, а може залишитися пустомолотом.

Одного разу пан Тьєр вже тримав у руках долі світу, але йому забракло рішучості: якби він віддав наказ напасти на англійський флот, за нашої тодішньої чисельної переваги на Середземному морі перемога була б за нами; турецький і єгипетський флоти, що стояли в Александрійському порту, прийшли б нам на допомогу; поразка Англії надихнула б Францію. Можна було одразу ввести стоп’ятдесятитисячну армію до Баварії, можна було захопити яке-небудь італійське містечко, яке не сподівалося нападу. Лице всього світу ще раз змінилося б. Чи було б наше вторгнення справедливим? Це інше питання; але ми могли б запитати у Європи, чи справедливо чинила вона щодо нас, коли укладала договори, згідно з якими Росія та Німеччина, зловживаючи перемогою, понад міру розширили свої володіння, тим часом як Франція виявилася втиснута в колишні куці межі. Хай там як, пан Тьєр не зважився піти ва-банк; оцінивши свої сили, він визнав їх недостатніми, адже саме тому, що йому нічого було втрачати, він міг усе поставити на карту. Ми опинилися під п’ятою у Європи: такої нагоди відродитися нам більше не трапиться.

Останнє досягнення пана Тьєра полягає ось у чому: щоб урятувати свою систему, він обмежив Францію п’ятнадцятьма льє, які оточив фортечним муром; скоро ми дізнаємося, чи має рацію Європа, що потішається з цієї дитячості великого мислителя.

Подумати тільки: забувшись, я присвятив більше сторінок людині, чиє майбутнє неясне, ніж великим людям, пам’ять про яких житиме завжди. Надто довге життя має свої незручності: я дожив до доби безплідності, коли у Франції одне занепале покоління змінює інше: Lupa carca nella sua magrezza [116]. Записки мої з кожним днем стають все менш захоплюючими, бо нікчемніють описувані в них події; боюся, що на них чекає такий самий кінець, як дочок Ахелоя. Римська імперія, що голосно сповістила про себе устами Тіта Лівія, зіщулюється і гасне в оповіданнях Кассіодора. Ви були щасливіші, Фукідіде і Плутарху, Саллюстію і Тациту, коли розповідали про протиборство партій в Афінах і Римі! Принаймні ви були впевнені в тому, що надихаєте ці партії не тільки вашим генієм, а ще й блиском грецької мови та суворістю мови латинської! А що могли б ми, вельхи, розповісти про наше вмираюче суспільство нашим бідним варварським наріччям? Якби ці останні мої сторінки я присвятив розповіді про марнослів’я наших ораторів, про нескінченні розмови щодо наших прав, про наші бійки за міністерські портфелі, хіба через п’ятдесят років мою книгу не спіткала б та сама доля, що спостигає нелегкозрозумілі шпальти старої газети? Чи збудеться хоч би одне моє пророцтво з тисячі одного? Хто здатний передбачити дії французького розуму, його дивні скачки й повороти? Хто зуміє збагнути, чому він раптом, без будь-якої очевидної причини, змінює гнів на милість, а прокляття на благословення? Кому вдасться пояснити, чому він відмовляється від однієї політичної системи на користь іншої, чому, зі