💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Соня - Катерина Бабкіна

Читаємо онлайн Соня - Катерина Бабкіна

Соня іноді була зовсім безсоромна, і це дуже її виручало.

Все було так добре.

Що з цього всього не сподобалося Луї – було не ясно.


– І куди він поїхав? – питала Катя, сьорбаючи розведене водою варення з льодом із коктейльної склянки в Соні на кухні. Соня стискала золотими плечима. Вони сиділи в одній білизні – новонароджений травень був як пізній липень, кондиціонера в Соні не було.

– Я не люблю тебе більше, – прочитала Етері з уже витертого папірця – папірець вони передавали з рук в руки останні кілька годин. – Це було би нечесно. Постарайся мені пробачити. Так?

– Так, – казала Соня. Зараз вона вчила французьку, і Луї написав їй також французькою.

– Так і написано – не люблю тебе більше? – вкотре уточнювала Настя.

– Мені і менше було нормально, – казала Соня.

– І куди він поїхав? – знову питала Катя, і всі мовчали. Поза Сониною кухнею Катя відповідала за комунікацію клієнтів з дизайнерами, вона завжди запитувала й запитувала свої питання, допоки не отримувала відповіді.

Етері ковтала зі своєї склянки, й то не варення з водою, а коньяк. Білизни влітку Етері не носила, тому сиділа гола, не відчуваючи ніякого дискомфорту з цього приводу. Груди в Етері були важкі, з темними пипками. Етері було майже тридцять, і вона була грузинка. Чим вона займалася, толком ніхто не знав.

– На роботу поїхав, – cказала Етері, – назад до свого Лілля. Скільки він тут сидів, робив своє дослідження – рік. А скільки мав сидіти?

– Рік, – приречено казала Соня. – Ну і я теж не люблю його більше. Я люблю його так само, як раніше – ні більше ні менше.

– Він же тебе використав, – казала Настя, і очі в Насті робилися вологі – в неї була маленька дитина, і вона все приймала близько до серця, особливо коли час наближався до годування за розкладом і зовнішній тиск на серце зростав.

– Він за все заплатив? – питала Катя.

– За що заплатив? – дивилася на неї Соня.

– Не знаю. Ну за що-небудь хоч заплатив?

– Він урод, – підсумовувала Етері.

– Зі мною від нього щось таке було, – казала Соня. – Що серце розривається. Ми ніколи не сварилися. Все, що він робив, було добре.

– Нічого доброго він не робив, – зауважувала Етері.

– Може, це тому, що він іноземець? – питала Катя.

– Ми з ним їздили в Париж, – казала Соня. – Він мені все розповідав і показував, де жив, і де ходив в школу, і де працював у дитячому садку, – я собі так добре уявляла його, високого, засмаглого, з цими маленькими дітьми, з чорними чомусь, може, тому, що це було в Шато Руж, а там усі чорні. І ще цей дім, де він виріс, дім, ніби весь заселений його пружною, рухомою рудою сестрою-співачкою з білими зубами і густими бровами; там ти зранку встаєш і виходиш босий у вікно в спальні, а за вікном сад два на два метри, а в саду – старий стілець і марокканський столик, а десь за кущами вулиця і пахне хлібом та милом. І батько в нього похований на Пер-Лашез, а мама в шістдесят восьмому кидалася бруківкою і кричала, що під бруківкою пляж. І пляшками із запалювальною сумішшю, мабуть, теж кидалася, а в мене нікого такого немає. Ми ходили гуляти на Бельвіль – там прямо так, як у Тріо з Бельвіля, і в китайський квартал, а там ліхтарики і теж чомусь всі чорні, а ще по вулиці Менільмонтан, і він мені співав – є така пісня в них, тут, мадам, на цій вулиці, я колись загубив своє серце, але знайшов нове полум’я, яке мене підносить і так далі, ну або, може, я придумую, але є така пісня.

Настя схлипувала.

– Все так подобалося мені, його жарти і що я можу прямо пишатися кожним словом, яке він каже і кожним реченням, яке пише. Подобалося, що мені найбільше подобаються саме його улюблені місця, і що завжди підходить їжа, яку він вибирає, і що завжди здається вдалим план прогулянок і план життя, який він озвучує, і що мені все цікаво і корисно, що зі мною стається, коли я з ним. І що я люблю, як лежить у нього волосся і як росте шкіра навколо нігтів на руках і на ногах, і як він виколупує лінзи -5 кожного вечора, одягає окуляри і робиться раптом зовсім інший, такий свій, і як він тримає депозит, щоби відновити старий родинний дім на Півдні, і як хоче навчитися робити і реставрувати меблі, і як мені все одно, чи є в нього гроші і чи колись будуть, і як він читає реп на пару з сусідом, і як навіть п’яний тримає спину, ніби танцюрист, і їсть з ножем і виделкою, ніби все життя так їв, і їсть руками, ніби він мавпа, і які в нього кубики на животі, яке досконале і пропорційне тіло, і як м’яті сорочки розправляються в нього на плечах, і як світло з ролетів зранку пробивається і відблискує в нього на передпліччях і на колінах. І головне – що він весь зі мною був. Це подобалося.

– Ну, принаймні це вже може не подобатися, – казала Етері.

– Ти дуже красиво про нього думаєш, – казала Катя. – Це підозріло. По-моєму, тобі просто потрібен будь-хто, щоби про нього красиво думати.

Відгуки про книгу Соня - Катерина Бабкіна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: