Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Я знаю, що Джейкі вдома, — голосила Софі. — Бачила машину Джона, а це означає, що вони вже приїхали.

— Ти маєш рацію, Софія, Джейкоб удома. Ти щось забула в нього? — рівним тоном говорила мама.

Мої друзі теж кинули свої заняття й піднялися на ноги, але, махнувши рукою в їхній бік, я дав зрозуміти, що сам розберуся. Як тільки я з'явився на радарі Соф, вона одразу рушила в мій бік.

— Привіт, зайчику, — прощебетала Софія, намагаючись обійняти мене.

— Ти в мене нічого не забувала, — озвався я, відступаючи.

Софі застигла і з її обличчя відразу сповзла маска милої дівчини, поступаючись місцем єхидству.

— Значить, ти все ще дуєшся за ту сучку? — різко спитала вона, скинувши брову.

Не чекаючи такого від самого себе, я за два кроки підлетів до Софі і грубо схопив за плечі.

— Не смій так її називати, — вибухнув я.

Відчувши на своєму плечі руку, я обернувся й побачив схвильоване обличчя матері. Схоже, вона вирішила, що я міг вдарити колишню.

— Софія, якщо не помиляюся, ви розсталися, — тон мами став холодним. — Не бачу причин приходити до нас сьогодні та в майбутньому. Ми зрозуміли одна одну?

Обличчя Софі спалахнуло від невдоволення. Її очі сканували простір у мене за спиною, швидше за все, у пошуках батька, який міг заступитися. Але їй із цим не пощастило, він був на роботі.

— Навіщо ти це зробила? — вибухнув Джон, рівняючись зі мною. — Тобі ж не потрібний Джейкоб.

— Я, звісно, знав, що в тебе мізків менше, ніж у голуба, — нахабно почав Джеймс, з'явившись у коридорі. — Але чорт, виявилося, що ти їх зовсім не маєш.

Софія вирвалася з моїх рук і хотіла було заліпити йому ляпас, але наспіла мама. Вона схопила її за руку і смикнула до себе.

— Дорогенька, забирайся геть із цього дому, і щоб я тебе не бачила поруч із моїм сином, — впевнено дивлячись у вічі Софі, крізь зуби прошипіла мама. — Я ще раз питаю, ти мене зрозуміла?

— Котись ти до своєї шльондри! — закричала колишня й вилетіла надвір, не припиняючи голосити дорогою до машини. — Скільки ж цих сучок Ерік буде в чортовому Лос-Анджелесі?

Спостерігаючи за тим, як йде Софія, я буквально відчув, як із моїх плечей спав важкий тягар. У той момент я нарешті зміг повірити, що вона більше ніколи не з'явиться в моєму житті. Господи, та краще б я був усі ці роки один, аніж із людиною, у якій не виявилося ні краплі щирості.

— Любий, на сьогодні я вас відпросила у Волтера, але завтра треба поїхати в студію, — м'яко сказала мама, взявши мене за руку. — Менше, як за три місяці у вас реліз дебютного альбому.

Повернувшись, я обійняв її, втикаючись носом у маківку. Мама погладжувала спину, від чого мені ставало трохи спокійніше. Останні дні на пляжі я практично не випускав Еріку з рук, і зараз мені хотілося просто згадати, як це бути комусь потрібним.

Коли я повернувся до вітальні, хлопці пили каву і про щось тихо розмовляли, але побачивши мене — замовкли.

— Джейку, я ось тільки одного не зрозумію, — з набитим ротом почав вголос міркувати Джеймс, — чому Еріка так і не поговорила з тобою? Чорт, це так по дівчачі взяти і втекти.

Мою увагу привернув Сем, який на слова друга чомусь засовався на місці, а потім схилився вперед і вперся ліктями в стегна. Його вираз обличчя здався мені ніби винним, що наштовхнуло мене на одну думку — він щось знає.

— Семе?! — гукнув я, привертаючи до себе увагу.

Друг прочистив горло й потер потилицю, явно відчуваючи ніяковість від того, що збирався сказати.

— Вчора, після розмови з тобою, — він підвів на мене погляд, — Моллі розповіла, що Еріка вже має подібний досвід. Я припускаю, що якийсь хлопець їй зраджував або мав другу дівчину. — Випроставшись і знову прочистивши горло, Сем продовжив: — Після розриву Еріка довго страждала, і ти став першим, кому вона відкрилася. Наскільки розумію, першим за кілька років.

Слова друга ніби ніж полоскали моє серце і, здавалося, що я ще більше провалювався в прірву ненависті до себе.

— Ох, бідолашна дівчинка, — з-за спини долинув жалісливий схлип мами, а потім на моє плече лягла рука. — Синку, ти мусиш знайти її і все пляснити.

— Я ось усе одно не зрозумію, — не вгавав Джеймс. — Хіба це не Еріка вирішила поїхати?

— Ні, так вирішили її подруги, — відповів Сем.

Джон весь цей час не відривав погляду від екрану ноутбука, але по стиснутих кулаках було ясно, що він злився. І мав на це повне право! Та й слова Сема ранили не тільки мене, а і Джона. Він дізнався, що Вікі сама вирішила поїхати. Поїхати від нього.

— Джоне?! — гукнув я його.

— Якого біса?! — миттю вибухнув він, підскочивши з крісла. — Ми шукатимемо чи ляси точитимемо?

Питання лишилося без відповіді, оскільки всі мовчки повернулися до роботи. Джеймс і Сем сиділи на дивані праворуч від журнального столика, ближче до бару. Ми ж із Джоном зайняли крісла навпроти, біля стелажів із книгами. Не пам'ятаю, скільки разів до нас підходила мати, я навіть повернення батька з роботи пропустив. Дивно, але він мене не чіпав, хоча я чекав на скандал.